Каменщикова Ольга, учениця КЗПО "Закарпатський обласний центр дитячої та юнацької творчості "ПАДІЮН", гурток "Мова - душа нації"
Вчитель, що надихнув на написання есе - Маркович Олеся Іванівна
Я народилася в місті Ужгород і наразі проживаю у своєму рідному, маленькому, улюбленому містечку. З початком повномасштабної війни у це чудове місто переїхало багато вимушених переселенців з різних областей.
З приходом війни, ця людина була дуже активним волонтером, яким є і наразі. З того часу, вона прихистила понад 20 чоловік, які проживали у її будинку. Вона приходила на вокзал та пропонувала людям з тваринами, дітьми проживати у неї тому, що ніякі волонтерські центри не згоджувалися їх поселити.
Потім, вона записалась у ряди волонтерського центру «Рух закарпатських військових», і тут вже почалась активна волонтерська робота. Вона запросила мене співати у ТРЦ «Дастор». Там ми співали з скринею в яку люди донатили вільну суму грошей. Ті гроші ми потім надсилали людям, які купляли дрони, машини, та іншу військову техніку.
Далі нас запросили у Будапешт. Там ми купляли одяг, грілки, балаклави, обігрівачі для військових та відправляли їх на фронт. Після закупівлі потрібних речей, ми йшли на центральну площу, співали та збирали гроші.
Ми зв’язались з волонтерами в Будапешті та вони згодились їх прийняти. Але була проблема. Ми не знали, як їх туди привезти. Тоді ми взяли машини та погрузили в них котів, собак, пташок та поїхали в Будапешт.
Наразі, я продовжую волонтерську діяльність, це вже у мене за звичку. Я дуже хочу пришвидшити нашу перемогу та роблю для цього все можливе!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.