«Працювала на городі, а як літали ракети, тікала в погріб»

Мені вісімдесят років. Коли почалася війна, я була вдома. Березень і квітень також провела у своєму селі. У мене була їжа і вода. Мала дрова – топила плиту. Працювала на городі, а як літали ракети, тікала в погріб. Коли ракета падала, погріб ходив ходуном.

Я впала й отримала травму хребта. Після цього волонтери вивезли мене в Дніпро. Там був мій син. Ми переночували на вокзалі, а зранку мене відвезли в будинок літніх людей, що в селі Панасівка Новомосковського району Дніпропетровської області.

Якби були крила, то додому б полетіла. Грошей не залишилося. Син бідує в Дніпрі. Мене хоч годують, а його - ні.

У моєму селі багато будинків згоріло й багато пограбовано. Мій наче стоїть. Хочеться, щоб закінчилася ця клята війна – і я могла повернутися на свою землю, щоб померти у своєму дворі.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/