"Поштовхом до втечі з дому були удари по жилих будинках у Чернігові"

На початку вторгнення була дома, планувала працювати. Я викладач, тому всі дні за розкладом. Напередодні вторгнення були пізні заняття. Тому вночі спала міцно і не чула вибухів. Дізналась з робочого чату вранці про війну. Не було житла, коли змушені були виїхати. Якби не щасливий випадок, невідомо, де б і як ми жили. Найбільше шокували події в Київській області. Але це вже, коли про це стало відомо. До того поштовхом до втечі з дому були удари по жилих будинках у Чернігові. Тоді стало ясно, що ці нелюди здатні на все. В перші дні люди скуповували всю воду в магазині. Найгірше було вже під час зими й відключень електроенергії.

Ми усі разом і це надзвичайно важливо. Змогли витримати пів року в одній кімнаті з близькими родичами та не посваритися. Нас було п'ятеро. Здається, ми стали ще ближчими. Якби нас розкидало в різні місця, мабуть, було б надзвичайно важко. Ми родина, що дуже піклується одне про одного. Так, була зворушена тим, якими чуйними іноді є зовсім чужі люди. Нас дуже добре прийняло нове місто. Добрих і світлих людей точно на світі більше.

Маю декілька видів зайнятості. Держава гроші не дуже платить. Тому доводиться підробляти. До війни працювала викладачем у ВНЗ та редактором в рекламному агентстві. Продовжую працювати онлайн і зараз. Ще знайшла підробіток в університеті за кордоном. Важко, бо продовжую оплачувати комунальні платежі вдома і треба за все платити на новому місці. Виплати ВПО нам не платять.

Про війну нагадує блузка. 24 лютого я мала забрати її з ательє блузку. Я купила блузку сама для себе після дуже довгого періоду, коли нічого для себе не купувала і була в депресії. Рукава були заширокі, тож мені в магазині запропонували її підігнати. Ну і, звісно ж, у той четвер ательє не працювало. Вже в іншому місті через кілька місяців я дізналась, що магазин знов запрацював.

Я їм написала, і вони змогли забрати мою блузку з ательє і переслати мені. Чомусь для мене це було якимось дивом і здавалось надзвичайно важливим. Але цікаво, те що я її і досі не одягла. Чомусь не можу. Мабуть, чекаю на перемогу! Тоді коло замкнеться.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/