Історії, які ви нам довірили
Мені 76 років. Я жив з дружиною в місті Сєвєродонецьк. Коли почалася війна, дружина перейшла у підвал, а я залишався у квартирі, на третьому поверсі. Не дуже злякався, бо не вірив, що війна буде настільки жорстокою і так затягнеться.
25 лютого зникло опалення. Магазини зачинилися. Інколи підвозили хліб, але ми не ходили по нього через постійні обстріли.
Ми виїхали 17 березня. Помітили, що упродовж тижня з десятої до тринадцятої години було затишшя, і скористалися цим. У нас є власне авто. Ми забрали речі й поїхали. Близько 15 годин добиралися до Полтави. Дорожніх знаків з назвами населених пунктів не було. Ми питали дорогу у зустрічних і орієнтувалися по карті.
На наших очах загинуло багато людей. Хоронили загиблих у дворах. В місті зараз чимало могил.
Зараз винаймаємо маленьку кімнату. Тепло, газ, світло в будинку є. Живемо на пенсію. А вдома були запаси на зиму: ми ходили в ліс по гриби та ягоди. Плануємо повернутися одразу після нашої перемоги. Щоправда, половина нашого будинку згоріла. На третьому поверсі, з правого боку, квартира розбита. У нашій – немає вікон, балкон пошкоджений. Після дощів помешкання, мабуть, взагалі не придатне для життя.
Я переконаний, що перемога буде за нами. Росії доведеться відшкодувати всі збитки, відбудувати міста й села.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
