«Подруга відповіла, що в них у Києві теж вибухи»

Війна для мене почалася о 05:10 – я прокинулася вдома, почувши вибухи. Спершу не зрозуміла, що діється. Коли знову пролунали вибухи, стала читати новини в Телеграмі й дізналася, що це війна. Потім зателефонували батьки, сказали, що бачать заграву над комплексом у 602 мікрорайоні.

Ми жили в районі, де було відносно спокійно: за всю війну в нас було два чи три прильоти. Тому, крім страху вийти на вулицю погуляти з дитиною або до крамниці, ми нічого такого не пережили. Дитина все питала: «Мамо, що це?» Я пояснювала, що це вибухи від ракет, але наші військові нас захищають і все буде добре. Намагалася зберігати спокій, бо дитина сканує стан матері. 

Заради безпеки дитини ми сіли в машину й поїхали кудись із Харкова. Вивезли й своїх двох кішок. Це навіть не обговорювалося: вони - члени родини.

Кінцевої точки в нас не було. Не всі заправки працювали. Десь можна було проїхати, а десь стояли. Їхали ми довго, та недалеко – до Полтави. Тут випадково, через знайомих, знайшли житло. Зважили, що тут немає військових об’єктів і промислових підприємств стратегічного значення, тож має бути безпечно. Спочатку хотіли пожити тільки два тижні, та залишилися надовше.

А також історії з Бучі, Ірпеня – це за гранню, це для мене шок. Міркувала, чи не виїхати за кордон, бо жити в окупації в таких умовах – це страшне.

Війна згуртувала нашу родину. Треба було приймати швидкі рішення. Ми разом, ми лишилися в Україні. Дитина прислухається до тривог і пропонує піти до бомбосховища, коли ми на вулиці, або до коридору - коли вдома.

Я приймаю антидепресанти, щоби бути в нормальному стані, не нервуватися. Знаходжу розваги і для дитини, і для себе. Бо якщо завтра з нами щось станеться, то сьогоднішнє горювання нам не допоможе. Живемо одним днем, набираємося приємних вражень.

Коли закінчиться війна - не знаю, та ми виженемо цих істот з України. Але все одно муситимемо жити з ними поруч і якось відмежовуватися. За потреби я візьму участь у будуванні стіни. Бо поки будуть живі свідки, буде й розуміння того, що все може початися знову. 

Майбутнє на нас чекає важке: потрібно відбудувати зруйноване, а для цього необхідні ресурси – і людські, й матеріальні. А коли наші захисники приїдуть додому, їх треба буде якось повертати до мирного життя.