"Почалась дуже страшна штука, під назвою війна"

Кондрук Артем, 15 років, студент КЕФК, КН-22-1/9, м. Кам'янське, Дніпропетровська обл.

Викладач - Черниш Юлія Павлівна

Есе на тему «Війна в долі моєї родини»

Моя історія почнеться з того, що нікому не бажаю пережити всі переживання, які були у людей, які постраждали.

Отже, почнемо, 24 лютого, о 6 годині ранку, поки я не зайшов в телефон і не подивився новини, в новинах було все дуже просто, на нас напали такі-то такі люди, підірвали то, то, то… Звичайно, що я в це не дуже повірив, поки не написали нам в групу класу, що навчання відмінено, і сказали бути обережними так як почалась дуже страшна штука, під назвою війна.

24 лютого - це четвер, так як мої батьки торгують на ринку, моя допомога їм також потрібна, готовити: різні салати, продукти. Складати машину, і дуже багато чого, цей день проходив в такому зляканому стані. Всі чомусь думали, «як бути далі? Що буде?». Так день і закінчився в незрозумілій обстановці, дуже багато інтернет-джерел брехало, тому віра була тільки на себе.

Так було аж до 20-х чисел березня, майже місяць я сидів вдома, було страшно. Але мені дуже сильно набридло моє тіло, яке я давно хотів змінити. В 15 років мати вагу в майже 90 кг, це було дуже-дуже багато. Ходив в зал, щось скидав, щось набирав. І так продовжувалось до квітня 10-х чисел. Чесно кажучи, на той момент, мої батьки також були не вражені моєю вагою. Тому я був наскільки вмотивований, що менш ніж за місяць скинув 14 кг, до кінця весни моя вага становила 70 кг. Ви навіть не уявляєте, яким я був щасливий! Моя самооцінка покращилася, все ставало краще, до того моменту поки одного разу я не почув крізь навушники вдома, гучний такий «ба-бах!», звичайно, що в страху я запанікував і дивився у вікно, що там сталося, а то спрацювало ППО, на той момент я і не розумів цього. Ви навіть не уявляєте, який я був радий, що це було ППО. Мій психічний стан, на той момент трохи погіршився, але швидко прийшов у норму. І лікар не знадобився.

Літо почалося з простого: різних розваг, щастя, нової дружби. І майже кожен день проходив так, але іноді бувало дуже лячно, через вибухи, які чули, новини, в яких розповідали жахливі речі. Розваги-розвагами, але треба розповісти про навчання, якщо чесно, то навчання не було, навіть дистанційного, було одне, але це були курси, але все ж вчився як міг, все писав, що треба було. Коли приходив час до контрольних робіт в новому навчальному закладі, я ставився до цього дуже серйозно, оцінки були середні, хотілося би краще, але що маємо - те маємо! На цей час навчання покращилося.

З проходом осені, я навіть не знав, що буде, як бути, що робити, на думці було одне: «Не хочу навчатися», але коли був перший дзвоник, все змінилося, група була дуже цікавою і спілкування з ними надало мені мотивацію до навчання!

Отже, в цьому році, я отримав дуже багато як добрих емоцій, так і поганих. Здійснилася моя невеличка мрія, яку я хотів втілити ще в 7-8 класі - схуднути. З’явився нове коло спілкування, новий кращий друг, та що там уточнювати за друзів, треба дякувати всім, тим, хто поруч, тим, хто завжди тебе розуміє, підтримує і дбає про тебе, за це треба сказати дякую в першу чергу своїм батькам, які тебе: народили, дбають за тобою, дають багато чого, щоб ти був щасливий! Тож скажімо дякую батькам. Якби їх не було, навряд-чи були ми, навряд-чи змінилося щось, кожен з нас, приносить в цей світ щось нове, нові емоції, нові почуття які змінюють нас. Слава Україні!