Історії, які ви нам довірили
Кичак Діана, учениця 9-Ф класу КЗО «НВК № 4» ДМР м. Дніпро
Вчитель, що надихнув на написання есе: Симчіч Інна Аліківна
Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"
Люба подруго!
Пишу тобі лист. Знаю, ти далеко від мене, за кордоном, але наболіло…
24 лютого 2022 року я прокинулась, коли тільки - но почало світати. Десь ледве чутно в іншій кімнаті розмову батьків: почалася війна. Вони спостерігали за новинами в інтернеті. Те, що повідомляли телеканали, дуже шокувало: вибухи по всій країні, мародерства, руйнування орками всього навкруги, вбивства мирного населення.
У голові були моторошні думки: «Невже це війна? Я не вірю в те, що зараз відбувається… Що ми будемо робити?! Ми йдемо на роботу, до школи чи ні? Ми залишаємось вдома чи будемо виїжджати? Куди їхати? Мені страшно…»
Я розгублено підійшла до мами, обіймаючи її, запитала: «Що сталося?»
«Доню, почалася війна..»,— відповіла вона.
Батьки почали безупинно телефонувати рідним, знайомим, щоб дізнатися хоч якусь інформацію, а ми разом зі старшою сестрою сиділи в кімнаті, ніби уві сні, не розуміючи, що відбувається.
«Сьогодні ніхто не піде на роботу і до школи» ,— сказав тато. Усі почали нервувати та не знаходили собі місця. У голові було лише одне питання : «Що буде далі?»
Напередодні ми з однокласницями вирішили погуляти після уроків. Було тепло, як у весняний день. Ми сміялись, розмовляли, жартували та думали, як написати завтра контрольну роботу з хімії. Ніхто не міг й подумати, що станеться вранці наступного дня. Я навіть не могла уявити, що завтра не побачу своїх однокласників та друзів, що не буде уроків, що завтра може і не настати…
Разом з батьками ми почали збирати речі, які потрібні і непотрібні, не розуміючи, чи знадобиться те чи інше. Бажання їсти або пити зникло. Мама зателефонувала дідусю, повідомивши про погані новини, він запропонував їхати до нього, подалі від міста. Натомість тато запропонував їхати на захід, можливо, навіть за кордон. Сестра сказала, що нікуди не поїде і залишиться вдома. Я була розгублена, у голові роїлося багато різних думок. З одного боку, не хотілось залишати рідний дім, а з іншого - треба думати про свою безпеку. Все ж таки спільним рішенням ми залишились вдома.
Минуло вже більше ніж півроку, але все одно під час повітряної тривоги мені стає лячно. Багато разів я чула вибухи та свист ракет, які пролітали над нашим будинком. У такі моменти боязно, навіть моїм домашнім улюбленцям, вони ховаються у безпечний куточок та чекають, коли все стихне.
Але моя родина, у тому числі і я, намагається жити у звичайному режимі, однак це не дуже виходить… Батьки та сестра ходять на роботу, а я навчаюся дистанційно. Ми їздимо гуляти, щоб хоч якось «розряджати буденність» і на якийсь час відволікатися від поганих новин.
Зараз більш за все на світі я хочу, щоб закінчилась війна. Я вірю в те, що це відбудеться дуже скоро, дякуючи нашим воїнам-захисникам! Напередодні свята Дня захисників та захисниць України 14 жовтня 2022 року хочу привітати їх:
І буде мир...
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
"Кінець війні, ми ворога здолали!"
Вітаємо Вас зі святом, захисники і захисниці!
А мені, як і всім, хочеться далі жити у рідному місті і під мирним небом, навчатися в школі, гуляти з друзями, радіти кожному дню і ще побувати в різних куточках нашої країни, не хвилюючись про свою безпеку, рідних і людей, які завжди поряд.
Ось такі справи у мене….
Сподіваюсь, що у вас усе добре….
Чекаю на звістку від тебе і з нетерпінням - на нашу зустріч…
Твоя подруга Діана
13 жовтня 2022 рік
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
