Історії, які ви нам довірили
Я з Донецька. Коли в 2014 році моє місто окупували, ми виїхали до Харкова. А в лютому 2022-го переїхали до Полтави. Я працюю вчителем, мені 55 років.
Найбільше шокувало, коли ми ще в Донецьку почули перші вибухи. І коли ми вже жили в Харкові, то знов були шоковані першими вибухами. Перше, що я сказала: «Боже, невже знову? Невже знову?» І коли перший літак пролетів над Харковом, було дуже страшно.
Мені допомогли виїхати колеги. У нас собачка маленька - йорк, ми забрали її з собою.
Дуже важко без житла. Куди б ми не поїхали - нам приходилося знімати житло. Звісно, фінансів не вистачає, і дуже важкий емоційний стан, і здоров’я підірване.
З нестачею їжі чи одягу якось ще можна миритися. Нам допомогу надавали, тож критичної ситуації не було. Голодні не були.
Коли розпочинаються розмови про все, що стосується війни, в мене одразу емоції: я починаю хвилюватися і не можу спокійно говорити.
Дуже хочеться, щоб війна закінчилась швидше. Я вже думаю не про своє майбутнє, а про майбутнє своїх дітей. Мені хочеться, щоб скоріше настав мир і відновилася наша люба Україна.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
