«Переживання далися взнаки – мій чоловік помер»

Чоловік Тетяни дуже любив Харків. Їм довелося покинути місто під час страшних обстрілів. Повернутися додому чоловікові вже не судилося

Мені 65 років. Я мати трьох дорослих дітей, бабуся семи внуків. Жила у Харкові з чоловіком, працювала у швейній фірмі «Анабель». Мені дуже подобалося, ми шили якісний одяг. А 24 лютого все перекреслило. 

Встала зранку на роботу, ще й п’ятої години не було. Пішла вмиватися. Чую, що щось бухає. Ввімкнули телевізор, а він не працює. Інтернет зник. Не можемо зрозуміти, що трапилося. Сказала чоловікові, що війна. Він не повірив. 

Ми якраз мали в суботу  їхати до Києва провідати дітей - я взяла відпустку. Не знали, що робити. Потім зателефонувала племінниця й розказала про виступ Зеленського. Ми мешкали в селищі Жуковського. Транспорт не вийшов на маршрут. Я зателефонувала своїм знайомим, щоб запитати, яка в них ситуація. Потім ми з чоловіком вирішили їхати з Харкова. Повсюди була паніка. 

Нас забрали машиною родичі. Але зателефонували знайомі та сказали, що в Охтирці бій, а нам якраз туди їхати. 

Ми з чоловіком приїхали до доньки, і тут теж почалися обстріли. Ми ховалися в підвалі.

Чоловіку 76 років. Він дуже переживав за Харків. Це його улюблене місто, хоч він родом із Горлівки. Ці переживання далися взнаки, і він 29 січня помер. Так і не повернувся до Харкова, хоч дуже хотів. А квартира ціла - тільки вікна повилітали, бо бомба касетна розірвалася. 

Я не працюю, хоча дуже хочеться. Взимку були вікна забиті фанерою, було холодно. А зараз ще небезпечно туди повертатися через обстріли.

Коли росіяни заберуться з нашої країни, коли нам допоможуть зброєю, тоді й війна закінчиться. Стільки загинуло мирних людей і військових! Усі будуть проти того, щоб завдяки перемир’ю віддати території. Тільки перемогою потрібно закінчити війну.