«Переселенці – це люди із зламаною долею»

Ліненко Єлизавета, 15 років, Запорізька область, місто Пологи, комунальна установа «Пологівський колегіум № 1 Пологівської міської ради Запорізької області», 10 клас

Вчителька Корнєйко Наталія Іванівна

Війна. Жах. Сльози…

Щодо мене, це страх і розруха. Неспокій і біль. Кожен з нас не хотів би відчути на власному досвіді ці хвилювання. У ранньому дитинстві я з острахом слухала про часи моїх прадідів, їхні фронтові подвиги, успіхи й невдачі. Тоді навіть не могла уявити, що водночас жахливі і вражаючі історії перетворяться на реальність.

Згодом у наше містечко змушені були переїхати моя тітка з дітьми. Їх тато залишився там, у центрі вогню і боротьби. Дуже страшно дивитись, як маленький хлопчик, виростаючи, не має можливості спілкуватися з батьком. Лише день у день дитина не покидає надії на зустріч з ним. Родина розлучається. Чи на довго? На дні чи на роки?

Мабуть, так не має бути. Як говорить прислів’я, війна людей їсть, а кров’ю запиває. і це дійсно так!

Переселенці – це люди із зламаною долею. Вони просто мали тікати з тих місць, покидаючи своє житло, роботу, навчання і навіть рідних. То в жар кидає, то морозом проймає від самих тільки думок про це.

Але не війна – війною. Сьогодні це для нас, дітей відчаю, ніби щось звичайне та буденне. Не варто шукати ні справедливості, ні допомоги. Здається, кожен сам за себе.

Я вдячна нашим захисникам, нашим воїнам. Як то кажуть, наш народ готовий небо прихилити за свою свободу. Вони гідно стоять на обороні наших земель. Ненька Україна під захистом справді мужніх людей, сильним духом і тілом. І я свято вірю в закінчення цих темних часів. Настане день, коли кожен із нас вільно видихне, повернеться додому й зможе подякувати Богу. Я знаю,що настане мир і спокій! Я впевнена в цьому!