«Орки що хотіли, те й витворяли у Бердянську»

Я з Бердянська. Перед війною поїхала до дітей на Новий рік і там залишилася. Довелося повертатися у Бердянськ, коли вже він був окупований. У травні 2022 року я ледве змогла евакуювати свою родину. Вони потрапили під обстріл, коли збиралися виїхати евакуаційним автобусом.

Пізніше я зателефонувала водіям, які їздили з Бердянська до Запоріжжя у мирний час. Вони дали мені інформацію – яким чином можна через вайбер записати людей на евакуацію. Так вони багатьох евакуювали, поки була відкрита дорога на Василівку.

Найскладнішим для мене було врятувати свою родину. Я цілий місяць не знала, куди телефонувати.

Одного разу, коли мої рідні пішли до супермаркету за продуктами, окупанти всіх людей зігнали докупи і тримали під дулами автоматів, а потім відпустили. Орки що хотіли, те й витворяли. У сестри досі залишився переляк. П'ятнадцятирічний племінник з часом відійшов, а сестра й досі - на заспокійливих.

У соцмережах пишуть, що війна триватиме ще два роки, а я сподіваюсь, що ми переможемо раніше.