«Ми нікуди не виїжджали, весь час були тут. Декілька разів у підвали спускалися», – згадує Світлана Селицька. Під час одного з нічних обстрілів у її квартирі вибило все скло, а поряд перебило газову трубу, сталася пожежа. У лікарні, де працює Світлана Вікторівна, теж уламками вибило вікна, й усі працівники прибирали наслідки обстрілів.
Світлані досі стає страшно, коли вона чує свист - адже з таким самим звуком над їхнім будинком пролітали снаряди. Найбільше її засмучує те, що вона не може поїхати в гості до сестри, яка мешкає у Харцизьку.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.