"Німці з нами так не обходилися, як ці нелюди"

Біля мене впав снаряд буквально у 3-4 метрах від тієї спальні, де я спала. Там усе зруйнувало, дерева зламало. Жодного вікна не вціліло. Відчинила двері - шматок скла мені прямо в руку впав. Я в чому була, у тому й сіла у машину зятя, і поїхала. Абсолютно нічого з собою не взяла. Такий страх Господній був!

Я народилася до Другої світової війни. Німці з нами так не поводились, як ці нелюди зараз з нами обходяться. Я не пригадую, щоб ми так від них ховалися. Навпаки, німці навіть нас, дітей, пригощали. А тут що твориться! Нас бомблять без кінця і краю.

Перші дні війни ще не було так страшно. Я довго не хотіла виїжджати. У мене вдома город, я його обробляла.

Виходила з сапкою на город. Стріляли - так бігом ховалась. А після того, як упав снаряд, я у чому була - у тому й виїхала.

Раніше не виїжджали, тому що думали, що нас це омине. Так близько не бомбили. А коли вже прилетіло, то не до сумнівів було. Єдина була думка: виїхати і більше цього жаху не бачити. Зять заїхав випадково. Зараз я у Мирнограді у дочки.

Будь-яка війна коли-небудь закінчується. Хочеться, щоб ця закінчилась якомога швидше. Найголовніше, щоб не було війни. Щоб мої внуки і правнуки жили спокійним життям.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/