Історії, які ви нам довірили
Олена Євгенівна неохоче згадує час активних обстрілів Новотошківського, відмовляється згадувати події минулих днів. Жінка залишилася сама, засмучується, що селище відрізане від світу. Рейсових автобусів тут не залишилося, а щоб з’їздити в лікарню, потрібно орендувати авто.
Я все життя прожила на одному місці, у селищі Новотошківське, тільки раніше це був Попаснянський район, а зараз Сєвєродонецький. Дідусь мій помер, залишилася я сама.
У мене будинок розбило, так що там будинок – усе селище розбило. Дах нам допомогли відновити норвежці. А особливо ми нічого не робимо, адже не знаєш навіть, що буде через годину.
Під час обстрілів бігали в підвал разом із сусідами. Усі бігли хто куди міг, переважно в підвали. У нас вони більш-менш міцненькі, але всі порозбивали. Два місяці просиділи ми без світла й води, готували все на багатті.
Зараз, слава Богу, пенсію дають вчасно, у магазинах усі продукти є, ось тільки біда, що не ходять автобуси. Навіть якщо в лікарню потрібно або ще куди поїхати, треба тільки наймати машину.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
