"Не згасає надія, що всі ці людські страждання незабаром закінчаться"

Балабан Олексій, учень 10 класу Одеського ліцею №117

Вчитель, що надихнув на написання есе: Путінцева Дар'я Сергіївна

«Чому бути українцем – це моя суперсила»

Про нашу Батьківщину можна говорити нескінченно. Я живу в країні з дивовижною культурою та історією. Я побував у багатьох куточках України, і все, що я бачив – це окремі світи зі своїм колоритом. Так, наприклад, у Закарпатті я познайомився з людьми, які мені показали всю красу їхнього повсякденного життя та незвичайного діалекту української мови. У культурній столиці нашої країни (У Львові) мене зачепив Домініканський собор, в якому, не побувавши, не збагнеш всієї його краси. Також я дізнаюся все більше і більше про моє рідне місто – Одесу. Одеські катакомби, вулиця Італійська (Нині Пушкінська) та її чарівні дворики та прибуткові будинки багатих іноземців, будівлі в самому серці міста, в яких велася боротьба проти румуно-німецьких військ – це все частина величезної історії, вивчаючи яку йдеш кудись далеко від реальності.

Культура та внесок у світовий розвиток – це те, чим запам'ятовуються різні країни. В Україні безліч діячів, які вражали своїми відкриттями весь світ. У культурній сфері є величезна кількість представників нашої мови та культури, але моїм фаворитом є людина, якій встановлена найбільша кількість пам'ятників у світі – Тарас Шевченко. На кожному континенті нашої планети стоїть його бюст.

Розкажи мені свою історію, а я скажу тобі, хто ти. Ця фраза працює не лише з людьми, а й із країнами. Упродовж усіх століть Українці боролися за своє право на існування. Постійні обмеження, національні переслідування, відсутність будь-якої надії на щасливе майбутнє - з усім цим зіткнулася в минулому наша країна. На даний момент вся наша історія служить нам величезною інструкцією щодо ведення країни, тільки тому, що це нещасне минуле вказує на всі наші прорахунки і у теперішній час.

З цього джерела багаторічного досвіду, ми можемо розуміти, кому варто довіряти, а кому ні, на що варто орієнтуватися, а з чим варто змиритися. Зараз ми займаємо пристойне місце на світовій арені, маємо потужних союзників, маємо міцні зв'язки з багатьма країнами, активно займаємось торгівлею з усім світом. Але як тільки ми починаємо вставати на ноги, то відразу ж нам перекривають дихання неблагополучні сусіди.

Проблема миру залишається однією з найважливіших та серйозних проблем людства. І нам дуже не пощастило зіткнутися із цією проблемою. На жаль, вкотре нашим воїнам доводиться проливати кров за наше право на існування. Наш супротивник з часом не змінився, змінилися лише обставини. На цей раз ми вже є державою зі своєю мовою, валютою, містами, культурою. На кону стоїть все, тому особливо бентежно сприймається кожна звістка з фронту. Дуже боляче дивитися не все, що зараз відбувається на наших землях, і через що доводиться проходити нашим співвітчизникам. Не згасає надія, що всі ці людські страждання незабаром закінчаться, а ми досі повинні будь-яким чином допомагати цьому диву відбутися. У будь-якому разі коли-небудь це закінчиться, але померлих вже не відродити, а всю пролиту кров не забути, тому нам залишиться лише дякувати нашим національним героям і продовжувати жити, жити за них у вільній Україні.