"Не вірю, що Тиграна немає"

Вбивство підлітків в окупованому російською армією Бердянську в червні 2023 року жахнуло всю Україну. І не тільки. Перед цим Європарламент засудив російські окупаційні сили в переслідуванні Тиграна Оганнісяна та Микити Ханганова. Хлопці та їхні рідні сподівалися, що це допоможе їм вирватися з окупованого міста. Але цього не сталося. Правозахисники називають смерть підлітків «стратою», а дії окупантів – помстою за вірність хлопців Україні.

У день народження Тиграна – 23 серпня – проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» публікує інтервʼю з мамою підлітка Оксаною про те, яким був її син, які мав плани на майбутнє, що сталося із їхньою родиною з початком російської окупації, ...про його смерть і чому родині досі не віддали тіло для поховання.

– Якими було ваше життя до широкомасштабного вторгнення Росії в Україну?

– У нас було все добре, місто курортне. Україна. Я спочатку навчалася на бухгалтера, потім навчалася на кухаря. Двоє дітей у мене...

Тигран, я не вірю, що його немає. Він для мене завжди є.

Дочка в мене з вадою серця. Ми в Києві в дитячій лікарні «Охматдит» спостерігалися. Я останнім часом не працювала, сиділа на забезпеченні у чоловіка. Він будівельником працював у Бердянську. З мамою жили, вона працювала в школі. Ну як прийшла окупація, не було ні садочків, ні шкіл, ні роботи. Звісно, перекрили дорогу в Україну (на підконтрольну українській владі територію. – ред.). В Київ ми потрапити не могли, й чоловік запропонував спробувати поїхати в Німеччину – лікувати дочку.

– Ви досі перебуваєте в Німеччині?

– Так, сказали, що я тепер в Росії в «чорному списку» і це надовго. Я сказала, що мені ця Росія взагалі не потрібна. Я перший раз там була, коли ми перетинали кордон через Росію, тому що на Запоріжжя дорога закрита.

– Розкажіть про Тиграна. Яким він був?

Я слізно просила, поїхати з нами, він не захотів.

– Для мене він найкращий! Тиграну було 15 років, коли ми поїхали (з окупованого Бердянська – ред.). Я йому сказала, що ми приїдемо через 3 місяці, це в серпні – 23 числа (2022 року), в день його народження. Я йому сказала, що ми приїдемо однозначно. Ми просили його поїхати з нами, а він сказав, що буде з бабусею і друзями. Я слізно просила, поїхати з нами, він не захотів.

Тигран займався боксом, в нього золота медаль по боксу, і він любив читати. В будь-які свята, на дні народження він замовляв собі у подарунок книжки. Вчителька історії казала йому: «Тигран, завантаж на сайті, там всі книги є». А він відмовлявся. Я йому казала читати в інтернеті книги, це дешевше. А він каже: «А ти відчуваєш, як книжки пахнуть?» Він захоплювався історією. Він брав участь у олімпіадах з історії.

Він з дитинства любив читати. Він у 2 роки вже вмів читати. В перший клас йшов, вже знав таблицю множення. І у нього були енциклопедії, і був інтерес до книг.

Директор школи – це та людина, яка досі нас підтримує і морально, і фінансово. Це не просто директор школи. Це друг, це людина, якій можна дзвонити у будь-який час, і вдень, і вночі. Він не залишив нас, коли Тиграна перший раз забрали в полон.

– Що Тигран вам розповідав, коли дзвонив із окупації? Яким було його життя, коли ви поїхали?

– Перші місяці все було добре. День народження його вони відсвяткували з хрещеною. Ми не могли приїхати. Бо тут, в Німеччині, дуже важко отримати термін прийому до лікаря. Треба цей термін чекати пів року. Тому ми не змогли приїхати. Якби ми виїхали, ми б не повернулися назад.

Ми спілкувалися з ним. Він про плани свої розповідав. Ми ще йому радили поступати після школи на вчителя історії. А він хотів бути військовим, казав, що поїде до Львова поступати.

Але в останні місяці, у квітні, коли ми вже зареєстрували його онлайн скласти іспити, він сказав, що приїде до мене в Німеччину, підучить мову і поїде з Микитою (товариш, якого убили разом із Тиграном. – ред.) до Франції. І там буде вчитися. У Франції у Тиграна батько, тому він казав, що там буде вчитися.

– Ви все ж намагалися його вивезти з Бердянська?

– Син був категорично проти отримання російського паспорта. Він прагнув виїхати до Німеччини. В січні (2023 року), коли ми приїхали за Тиграном, а виїжджали потім через Маріуполь – там жах, що відбувається, але Тигран був щасливий, що виїжджає.

– Що цьому передувало? Що трапилось перед цим?

– До цього були обшуки й затримання Тиграна (восени минулого року. – ред.). Мені подзвонила мама (бабуся Тиграна. – ред.) і сказала, що був обшук вдома і забрали найдорожче – Тиграна. Вона просто кричала. Я подзвонила сусідам, вони сказали, що їх били – і 63-річну маму, і Тиграна.

Приїхали 20 людей на 8 джипах й КамАЗ і сказали, що «в будинку є небезпечний злочинець». У Тиграна була температура, в нього хронічний гайморит – завжди загострюється на осінь і зиму. Він лежав з температурою.

Його розбудили, підняли, били, наділи мішок на голову. Він спочатку казав: «Для чого ви б’єте бабусю?». Після цього прикладом автомата вдарили його. Поламали все, що було в будинку, а дитину кинули в КамАЗ.

Ну і забрали його. Мама відразу поїхала в 77-му тюрму, там сказали, що хлопчика в них немає. Тоді вона поїхала в «комендатуру», і там сказали, що його немає. І так це було протягом багатьох днів, вони не говорили, де Тигран.

Через п'ять днів тільки він був на вул. Рози Люксембург у міському відділі поліції. Він був у спільній камері, потім посадили його в окрему камеру, куди він потрапив тільки після того, як мама написала, що в нього «ковід».

– Тигран розповідав, що з ним відбувалося весь цей час?

– Він розповів, що спочатку його вивезли в поле, в нього стріляли, змушували прощатися із життям. Потім він розповів, як його били током: накидали мокре простирадло на голову, одягали наручники, якісь дроти.

Тигран казав: «Мама, це не боляче, просто всі м'язи стискаються і ти кричиш. Вони змушували мене сказати, що я працюю на СБУ. Але ж я там не працюю». Наручниками він порізав свої руки.

– Як вдалося його звільнити?

– Я одразу ж дзвонила в Україну, ми дали розголос в інтернеті, і «горіла» його фотографія. Тиграну сказали, що його відпустили тільки завдяки цьому розголосу. Але йому потрібно було записати відео, на якому він мусив сказати, що над ним не знущалися, не били, що його там годувати й все було добре. І він записував це відео на свій телефон і відправляв їм (представникам окупаційних сил. – ред.).

– Що було далі?

– Тигран був вдома. В нього був страх, переляк. Те, що він пережив, це тільки йому відомо, як це було боляче. І знаєте, коли бачиш, як вони над чужими людьми знущаються, і коли розумієш, що там дитина – це жах.

Потім вони знайшли Микиту і їх попросили зняти на камеру, що вони зробили диверсію на залізничних шляхах. Хоча всі ми розуміємо, що з 24 лютого 2022 року потяги у нас не ходять в Бердянську, тим більше з Запоріжжя на Бердянськ. А вони (російські поліцейські. – ред.) сказали, що (хлопці. – ред.) зробили диверсію – підірвали залізничний шлях. Їм сказали записати відео і тоді вони будуть вільні. Тому, коли ми в січні з Німеччини поїхали за Тиграном в Бердянськ, вийшло так, що вони (Тигран та Микита) вже були невиїзні – на них стаття про диверсію.

– Чи були повторні обшуки?

– З вересня (2022 року) обшуки продовжувалися в будинку постійно. Там дерев'яні мечі дитячі були, це ще мого брата, якому вже 36 років. Вони (представники російських силових відомств. – ред.) все одно говорили, що це холодна зброя й забирали.

Вони приносили свої ж речі, свою ж зброю в наш будинок і говорили, що це все Тигран приніс. Приміром мама була на вулиці, в будинок зайшли військові, розклали там. Мати каже, що це все не наше. А вони зі свідками забирали ту ж зброю, кажучи, що це ваше.

– Як представлялись ці люди? Хто вони?

– Вони не представляються, вони не кажуть ні імен, нічого. Я тільки якісь клички їхні чула, коли з Тиграном опинилася в полоні.

– А ви також були в полоні?

– Так. Ми в січні, коли забирали Тиграна з Бердянська, перетнули кордон Новоазовськ-Ростов, у Таганрозі в нас забрали дитину (Тиграна), тримали 5 годин, потім нас відвезли у МВС Покровськ Краснодарського краю Росії, там нас тримали.

Приїхали військові з Краснодарського краю на військовій машині з автоматами, кажуть, що їм сказали, що ми небезпечні злочинці, а тут вони бачать – сім'я. Вони сказали, що нас повернуть у Бердянськ. Але перед цим завезли до Ростова, туди приїхали солдати з Донецької області. Вони завезли нас до Маріуполя, в Маріуполі, звісно, вже були чеченці, вони зі зброєю, з ножами нас мацали.

Їхали ми з Тиграном в їхніх військових машинах. Приїхали ми в Бердянськ до військкомату. Нас просили зайти у військкомат, ми зайшли, нам відкрили двері залізні й сказали: «Все, розташовуйтесь» і закрилися двері.

Нам ніхто нічого не сказав. Там із деревʼяних дощок зроблені двері, сморід страшний з дірки – щось типу туалету, і камера висить. Забрали в мене телефон, чоловік залишив телефон вдома, коли дітей відвезли. У мене і Тиграна телефони забрали, також у сина був ремінь в курточці, його теж забрали. Нас повернули в Бердянськ і закрили.

– Як вам вдалося знов виїхати до Німеччини?

– Ми наполягали на тому, що у мене в дитини – доньки молодшої – підходять терміни на обстеження в німецькій лікарні, мені потрібен був дозвіл (від окупаційної влади. – ред.) на виїзд. Нас з донькою випустили, чоловік нас відвіз, а за Тиграном чоловік знов повернувся через два тижні. Ми були впевнені, що його відпустять. Але Тигран каже: «Ні, ще сказали почекати».

Чоловік і в Мелітополь їздив, куди тільки не звертався, щоб дитині дали виїзд. Ми чекали, поки дадуть (окупаційні сили. – ред.) цей дозвіл Тиграну. Бабуся ходила з ним кожен раз відмічатися (у російській окупаційній поліції. – ред.). Відмічалися, відмічалися, а потім призначили слідчого.

– Як велося це так зване російське слідство?

– Слідчий сказав, що вроді як вони хотіли на залізничних шляхах зробити диверсію. Й адвокат той за призначенням хлопцям порадив визнати це – що вони робили цю диверсію для того, щоб їм менший термін дали. З них почали робити таких собі «терористів». Коли прийшов мені на електронну пошту лист про обвинувачення Тиграна, і коли «знайшли» машиніста, який міг би начебто померти через цю «диверсію», я була в шоці, чесно.

Ну, яка там залізнична дорога? Вона ж іржава, там вже не ходять поїзди!? Який машиніст!? Хто це все придумав? Для чого? Це ж діти!

– Вся Україна дізналася про Тиграна, коли побачила його відео, там де він наче сам себе знімав перед загибеллю? Чи вам відомо, що було до цього?

– Це було 24 червня. 23 числа їм сказали, що буде суд через два тижні. І 23 числа він мені сказав: «Мама, можливо, ми не побачимося 15 років». Я сказала йому, що ні, неправда, що так не буде.

Бо перед цим Європарламент закликав відпустити дітей на територію, підконтрольну Україні, або в третю країну. Я кажу йому: «Тигран, збирайся, скоро тебе заберуть звідти». Червоний Хрест мав приїхати вивезти дітей, допомогти вивезти дітей, ну звісно, що нуль, нічого цього не було.

Він казав, що прийде до нього Микита і вони підуть гуляти. Вони пішли, пройшлися і потім йшли додому до нас. Біля будинку, це було близько 19:00, стояв військовий джип з російськими номерами й Тигран з Микитою не пішли додому, злякалися, думали, що за ними вже приїхали і хочуть «закрити» до суду.

Врешті вони ночували у хрещеної Тиграна. Зранку приїхав «слідчий». Він довго розмовляв з ними, я не знаю, про що вони говорили, про це ніхто не знає. Як Тигран сказав, «слідчий» змушував його якийсь документ написати, а Тигран відмовився.

Потім вони пішли з Микитою гуляти, це було близько 14:00, я йому дзвонила і питала, де вони, вони гуляли. Потім я йому дзвонила о 19:00, він сказав, що з Микитою йдуть пішки з міста додому, оскільки автобуси не ходять. Ми розмовляли на гучномовці, вони сміялися.

І буквально через п'ять хвилин після розмови мені подзвонила мама Микити й сказала про перестрілку в місті, про те, що Тигран з Микитою... стріляють... Що їй цей «слідчий» з Мелітополя про це сказав, ніби Тигран йому подзвонив і сказав, що він поранений.

Я не вірю в це. Тигран не може дзвонити в Росію, щоб сказати, що він ранений, просити допомоги у «слідчого». В першу чергу він дзвонив би мені, бабусі, але ніяк не «слідчому».

– Якими були ваші подальші дії?

– Я почала Тиграну дзвонити, дзвонити, дзвонити...

Мене просто скидали, постійно скидали. Тут я читаю новини, що «хлопчик в коричневій сорочці, в шортах, з перемотаними руками бігає, стрілянину почав».

Але Тигран був в штанах і в майці. Там взагалі нічого не сходиться. Я продовжую дзвонити сину, мене скидають. І тут же виходять новина, що ліквідували Тиграна Оганнісяна. А як ви впізнали? Ні документів з собою не було, нічого.

– Звідки в Тиграна могла бути зброя, про яку писали ЗМІ?

– Це все схоже на підставу. Пишуть, що знайшли і зброю, і листування в телефоні. І писали, що він рік працює на СБУ, збирає гроші. У Тиграна банківської карточки не було, картка заблокована.

– Але на відео Тиграна перед загибеллю видно було якусь зброю біля нього...

– Так, я теж бачила, щось схоже на автомат. Але він мені нічого ніколи про зброю не розповідав.

Ми стали зʼясовувати самі обставини перестрілки, розпитали безхатьків, які живуть біля «Будинку побуту», де наче застрелили дітей. Нам вони сказали, що перестрілки тут не було. Перестрілка була близько біля РАГсу.

Згодом у російських ЗМІ виклали відео якихось розмов Тиграна, де видно багато того, що не збігається.

А коли виклала Росія фотографії тіл дітей, я їх не бачила, бачив мій чоловік, ми відправили фото на експертизу через родичів у Вірменію. Там нам сказали, що є сліди насилля.

– Була якась офіційна інформація від окупаційних сил про смерть Тиграна?

– Коли написали, що «ліквідували Тиграна Оганнісяна», я не розуміла, як вони знали, що саме стріляли в нього, там же не було ніяких документів, як це можна було одразу визначити?

Моя мати з батьками Микити поїхали в міський відділ (поліції), де їх допитували дуже довго. Поки мама була в міському відділі, у нас в будинку чоловік 40 робили обшук. Забрали всі фотографії, всі документи Тиграна, ідентифікаційний код, паспорт.

Забрали все, навіть кожну фотографію, що пов'язана з ним. Забрали гроші, які були. Нікого в будинок не пускали, тому що все виносили з хати. Після цього приїхала мама.

Це все відбувалося з п'ятниці на суботу, до мами до неділі приходив ще раз «слідчий». Мама каже: «Ви скажіть, де він? Живий?» А він відповідав: «Ви що, нічого не знаєте? Вони в морзі».

Сказав, що їм потім подзвонять і розкажуть.

Ми до останнього думали, що він живий.

– Як довго не показували тіла хлопців?

А коли вийшов, сказав: «Більше на таке дивитися не буду».

На 29 червня був організований похорон, але морг оточили російські військові, вони охороняли морг, щоб тільки тіла не віддавати.

І все, більше нічого не кажуть. Сказали, що йде слідство. Тобто навіть невідомо, коли вони віддадуть тіла. Не відомо взагалі.

– Як ви вважаєте, чому тіла хлопців не віддають для поховання?

– Не знаю, чесно, я не знаю.

Сказали, що діти сильно понівечені, там немає нічого. Просили навіть в морг шапочки принести. Можливо, через це.

Тому що вони писали свою пропаганду, що вони (підлітки. – ред.) самі себе застрелили. В першу чергу вони повинні були обеззброїти їх, а не вбивати дітей.

Моя особиста думка, і не тільки моя, що діти виявилися не в тому місці, не в той час. Повідомлялося також, що вони підрізали поліцейського. Але немає ні прізвища цього поліцейського, нічого.

Мені написали ще з Бердянська люди, що був третій хлопець, окупанти застрелили його в спину. Я кажу: «Як мені це довести?» Кажуть, ніяк не доведеш, поки місто в окупації, всі люди бояться.

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.