«Не покидають думки, що знову може початися війна»

Я - мати-одиначка, двоє діток. З нами живе мама, їй 81 рік і цивільний чоловік. Офіційно він не працює, тільки тимчасові заробітки, наскільки дозволяє здоров'я. Я працюю експедитором на хлібозаводі. Дівчинка в дев'ятому класі, хлопчик в четвертому.

До війни жилося набагато краще, тому що чоловік міг їздити на заробітки і в Луганськ, і в Донецьк, і в Росію, а зараз такої можливості немає.

На початку військових дій ми поїхали. У нас все почалося серед ночі. Ми лягли на підлогу, почали кричати, плакати, взагалі нічого не зрозуміли. Адже ми не були до цього готові, не знали, що таке війна.

Скло тремтіло, будинок тремтів. Землетрус? Війна? Чоловік був на заробітках, а я з дітьми вдома. Вони були зовсім маленькі, хлопчикові не було рочки.

Ми багато чого побачили, поки були тут, а потім поїхали в Росію майже на два роки. Пересуватися було небезпечно, їхали на свій страх і ризик. Але весь час спілкувалися зі своїми родичами, вони нам говорили, що вже легше. Не було сил кочувати, і ми вирішили повернутися додому.

Діти підростали, їм потрібен був будинок і затишок. Дівчинка пішла там у другий клас, вона проридала півтора року. Так хотіла додому, що ми не могли її заспокоїти. У неї був величезний стрес після переїзду. Вона не могла зрозуміти, що відбувалося вдома і чому ми різко поїхали. Хлопчикові було все одно, він був зовсім маленький.

Війна сильно вплинула на нашу можливість пересуватися. Раніше у чоловіка був заробіток, а зараз перебивається підробітками. Він хороший фахівець з будівництва. А яке тут може бути будівництво? Тому фінансово стало набагато гірше. Офіційно я одна працюю, є тільки мамина пенсія. Мама без кінця хворіє.

У безпеці себе не відчуваємо, тому що в будь-яку секунду може бути що завгодно. Не покидають думки, що знову може початися війна.