«Не могла спати від страху, ховалась під ліжком»

Пам’ятаю страх і відчай на початку війни. Все було зачинено. Постійні тривоги. У Кривому Розі в мене немає нікого, а я мешкаю на дев’ятому поверсі. Боялась бути там одна. Я поїхала до брата на Сумщину, в місто Лебедин.

Була евакуація, а у мене нога дуже боліла. За пів години потрібно було дістатись до адміністрації. До Полтави ми найняли машину, потім доїхали до Чернівців, там звернулась до медичного закладу. Мені там зробили уколи, я була там десять днів. Потім поїхала до Італії, до дочки, а через два місяці повернулась до Лебедина. Коли повернулась, будинок був пошкоджений вибуховою хвилею. Розбиті вікна, посунувся шифер і зруйнувало димохід.

Постійно приймаю ліки, бо не могла спати від страху, ховались під ліжком.

Це був такий страх, коли летіли літаки… На нафтобазі розірвалась ракета, і у нашому будинку вилетіли шибки. Ми ганчірками їх позакривали, а на вулиці холодно було.

Кривий Ріг – прифронтове місто, тут постійно чутно вибухи. Я вирішила приїхати, бо рік не була вдома, потрібно приглядати за квартирою.

Сподіваємось, що війна закінчиться скоро. Після перемоги всі люди будуть один за одного, віримо, що буде все якнайкраще.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/