"Навіть наших кішок окупанти вивезли до росії"

Я жила у Маріуполі, навчалась в університеті. Познайомилась з хлопцем, ми почали вити своє гніздечко. Аж тут розпочалася війна. У нас не залишилось нічого. Навіть наших кішок, як виявилось, вивезли до росії. 

Коли розпочалася повномасштабна війна, я не спала всю ніч, читала новини. Вночі чулися вибухи, зранку вони стали вже дуже гучними. Я побігла до своїх рідних, але вони так і не виїхали. 

Моя мама із родичами залишилась у Маріуполі. Бабуся не може виїхати, а мама там перебуває свідомо. 

У нас не було зв'язку, з 15 березня, а коли ми змогли його спіймати, шукали можливість виїхати. У нас своєї машини не було, тому було дуже складно евакуюватись. Дякувати Богу, знайшлися добрі люди. Ми їхали і не знали, доїдемо чи ні. Розповідали багато жахливих історій, тому було страшно. 

Ми виїхали у Бердянськ, тому що нам говорили, що він наш. Коли приїхали, з'ясували, що він окупований. Тому поїхали у Запоріжжя. 

Приїхали ми у Бердянськ голодні і холодні. Нас там поселили у сімейний гуртожиток, давали інформацію, казали, куди йти. До війни люди були більш закриті. Тепер стали згуртованими. Нас об'єднує любов до своєї Батьківщини. 

Тепер я навчаюсь дистанційно, пристосовуюсь до нового міста, але адаптація проходить для мене легко. 

Моя мрія - щоб російські окупанти зникли, і щоб ми могли повернутися у свій рідний український Маріуполь.