«Наше місто охопила страшенна імла»

Крупська Анастасія, 16 років, Краматорська ЗОШ №31, м.Краматорськ

Есе "Один день"

Летіли по небі птахи темнокрилі, та гуркіт великих зірок завива, ми з мамою й татом в будинку сиділи та й думали ,як зберегти нам життя.

Вагітна матуся та дев’ятирічна Настуся збирали валізи й тікали в цю мить.

Звичайна квартира, в якій вони жили до того моменту, як з’явилась вона. Маленька дівчина була у бабусі, а тато був на роботі в цю мить. Знаходячись вдома, матуся чекала на щире та миле для неї «Привіт», але, як ми знаємо, доля - підступна, принесла кривавий і темний політ.

Наше місто охопила страшенна імла. Для мене як для дев’ятирічної дитини це було щось нове, тобто те, що я ніколи не відчувала. Моя фантазія погано пожартувала зі мною, я боялася вийти на двір через воєнні літаки та гелікоптери, які літали досить близько до землі. Настуся гадала, що пролітаючи повз неї, вони розстріляють її й настане кінець. Хтось переживав війну досить спокійно, а хтось від неї рятував нам життя.

Сучасна війна з’явилась нізвідки. Ми не хотіли такої весни. Страшенне буття охопило все місто, і ми всі гадали, як нам втікти.

Ця подія забрала велику кількість людей з усіх куточків нашої країни. Я пам’ятаю, як дружина мого хрещеного батька мала переживання щодо її коханого, якого могли забрати на фронт. Я пам’ятаю, як тато відправляв нас із мамою подалі від місця цих дій, але сам хотів залишитися тут. Я пам’ятаю, як дзеленчали вікна мого будинку, як цей жах забрав життя  матері моєї знайомої .

Я в мами питаю: «А де ж нам сховатись? Та як зупинити ці негаразди?»

А давайте лише на хвильку помріємо про те, що цього не було і не буде. Рідні не нервують через змогу загинути у будь-яку хвилину. Як рано вранці співаюсь пташки, світить сонечко і ти солодко спиш. Тобі не потрібно тікати у сховище або чекати моменту нових вибухів. Вся родина у повному складі чекає на приїзд їхніх близьких. Донька і тато спокійно чекають на мати… Втім ми не знали, як все буде далі, як довго тривати буде цей бій.