«Наша школа почала співпрацювати з окупантами, тому я звільнилась»

Під час війни Ірина Михайлівна зіткнулась з найважчим викликом у своєму житті, коли їй потрібно було шукати життєво необхідний інсулін для мами

Вранці 24 лютого ми з чоловіком прокинулись, щоб зібрати доньку у школу. Але я зрозуміла, що щось не так - адже чула під ранок вибух. Ми ввімкнули телевізор та почали шукати інформацію, і у цей момент побачили у небі ракети... Згодом учням сказали, щоб не йшли у школу, але я розбудила свою донечку і повідомила про початок війни.

Нас окупували у перші дні, тому було важко знайти інформацію: телебачення не працювало, зв'язку не було.

У нас не було грошей, адже ми не могли їх зняти у банкоматі. Багато людей пенсійного віку не могли купити навіть хліб, тому доводилось допомагати один одному. Ми на собі відчули нестачу муки та хліба, але найбільша проблема була з інсуліном для моєї мами. Нам пощастило, що знайомі позичили один шприц з інсуліном.

Наша родина роз'єднана. Я з дочкою та племінником виїхала нещодавно з окупованої території, але інші не мають такої можливості. Мій чоловік і моя лежача мати залишились в окупації.

На окупованій території жити дуже важко як морально, так і матеріально, але справжні друзі не залишили нас. Коли я виїжджала, вони намагались дати мені гроші.

Зараз я шукаю роботу. До війни ми з чоловіком працювали вчителями, але звільнились, бо наша школа погодилась співпрацювати з ворогом.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/