Історії, які ви нам довірили
Важко було поїхати з домівки. Залишити все: дім, місто, своє життя… Ми 10 діб знаходилися у бомбосховищі у школі. Думали, що скоро все закінчиться... Кожен день був тяжкий. Було так, що вийти не можна, дуже сильно стріляли. Їсти було нічого. Піднятися з підвалу було страшно, обстріли. Був дуже сильний обстріл, донька лежала на топчані, я зверху ній, на мені чоловік. Я тоді сказала Богу дякую, що ми разом...
У перші дні, коли стало трішки тихіше, треба було купити їжу і ліки для бабусі. Магазини були розбити, а у аптеку чоловік стояв у черзі п'ять годин. Бо за цей час були прильоти, і аптека зачиняється, а черга на вулиці стояла і чекала поки закінчиться обстріл.
Донька мені ще до війни подарувала іграшку - плюшевого ведмедика. Коли бігли до бомбосховища, взяла з собою. Він зі мною і зараз… Я з ним сплю. Дуже дорога для мене річ.
Діти чули, як літали літак і вибухали бомби. Бачила пожежі і зруйновані будинки...
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
