"Наш кіт перелякався вибуху і помер"

Ми жили в Мангуші, зараз перебуваємо в Одесі. Переїхали сюди, щоб син закінчив школу. Тепер він навчається в 11 класі. Я працювала у великій торгівельній мережі супермаркетів, зараз теж працюю на попередньому місці, тільки в Одесі. Винаймаємо квартиру. 

У 2014 році я працювала експедитором: ми тоді їздили працювати в Донецьк. Потім не змогли їздити у той бік, а вдома у нас було все гаразд. 24 лютого 2022 року я якраз була на роботі, працювала в нічну зміну у Маріуполі в супермаркеті. Дуже важко було виїхати назад: уже нічого не їздило. Але мені вдалося вибратись. Потім ми сиділи в підвалі практично весь час. 

Всі мої родичі зібралися у мене вдома через те, що у мене був підвал, а у них - ні. Ми всі жили разом, ділилися тим, що у кого було. Сусіди у мене дуже хороші, приходили, приносили хто що міг: молоко від корови,  кисломолочний сир. Ось так і виживали. 

Після початку повномасштабного вторгення, ми одразу хотіли виїжджати. Коли окупанти відкрили школу 11 квітня, я того ж дня пішла забирати документи сина.  Син закінчив 10 клас онлайн, перебуваючи у Мангуші, і як тільки з'явилась можливість виїхати, ми відразу поїхали. 

Я два місяці безперервно плакала. Весь цей час, поки перебувала вдома. 

Під час евакуації було дуже страшно. У мене хотіли забрати сина на блокпосту у Василівці. Була неприємна ситуація з речами, треба було все робити швидко. Ми хотіли забрати кота, але він помер якраз напередодні нашого виїзду. Винесли його на вулицю - якраз пролунав вибух, кіт перелякався і помер. Він з нами весь час у підвал спускався. Ми його, як члена родини, носили з собою. 

Це жахливі відчуття - поїхати з дому, все покинути. Я додому хочу! Але ми не поїдемо, поки туди не повернеться Україна. Депресія дуже часто. На роботі відволікаюсь. А якби не працювала - взагалі не уявляю, як би я все це пережила. 

Ми сподіваємося, що повернемось додому. Ми всі цього дуже чекаємо. Віримо в деокупацію Маріуполя і в те, що ми зможемо повернутися.