Історії, які ви нам довірили
Ми живемо втрьох: я, дружина і донька. З Маріуполя ми виїхали 23 березня і переїхали до Івано-Франківська.
У перший день війни ми перебували вдома. Прокинулися рано-вранці, як і всі. Подивилися новини, зрозуміли, що розпочалася війна. Почули вибухи. Ми жили в районі драмтеатру.
Довелося виживати. Після того, як зникли газ, вода, світло і зв'язок, закінчилася їжа, з'явилася частина труднощів, а коли у наш будинок влучив снаряд, труднощів стало більше. Наш дім перетворився на руїну. Потім ми шукали місце, де заховатися від постійних обстрілів. Думали про те, як виїхати з Маріуполя.
Спочатку ми вийшли з будинку, який загорівся. Ми жили по Куїнджі, 82, а перебралися у бомбосховище по Куїнджі, 58. Коли загорівся весь будинок, і ми зрозуміли, що залишатися там буде неможливо, бо вентиляція наповнить усе бомбосховище димом, ми всім бомбосховищем перемістилися у район сімнадцятого ринку. А моя родина перебралася у Терраспорт. Зранку ми зв'язалися з іншими людьми, які там перебували, і на вечір на автомобілі змогли залишити місто.
Спочатку ми приїхали у Мелекіне. А зранку, завдяки щасливому випадку, ми змогли з іншими людьми виїхати на Запоріжжя. Минули 18 російських блокпостів, ледь не на кожному було роздягання до шкарпеток, проїжджали через ворожу техніку.
До війни у мене був свій бізнес. Зараз займаюсь на фрілансі дизайном.
Війна закінчиться, коли Україні дадуть озброєння. Чим більше озброєння, тим швидше закінчаться вороги.
Я думаю, майбутнє буде яскравішим, ніж минуле.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
