"Нас вбивали в режимi 24/7"

20 лютого вiдправила доньку з дворiчним Богданчиком, що гостили у бабусi, додому, у Марiуполь. Там були ще двое старших онукiв. Три прильоти, контузiя, зруйнований будинок, флiгель, погрiб, сараi...Вибитi 11вiкон, вирвано 3-е дверей, три дахи побитi, стiни потребують стяжки. О третiй ночi бiгла в погрiб пiд обстрiлами. Хвилею вiд вирваних дверей кинуло на сходи. Головою впала на м'яку металеву драбину. Видно, ще для чогось потрiбна на цьому свiтi...

Я-дiабетик. Лiкiв не було, iнсулiн собi вiдмiнила. Продуктiв не вистачало, схудла на 15 кг, бо бiгала швидше за снаряди. Цукор при цьому був низький, зараз, пicля стресiв важче. Так - води, газу, електрики, зв'язку, опалення, аптек, магазинiв, банкiв не було. Спочатку готувала на мангалi, возила воду на велосипедi з iншого краю мiста. З часом придбала генератор для насосноi станцii та балон газу.

Поранену доньку з трьома онуками з марiупольського пiдвалу на Азовстальскiй, де вони ховалися у лютому та березнi з трьома онуками без iжi, води,електрики, зв'язку при температурi 7 градусiв, вивезли аж в Тверь. Чи побачимось коли? Старший брат виiхав з Луганськоi областi до Житомирськоi, щоб померти на чужинi в 70 рокiв вiд iнсульту. Менший брат у Вугледарi, де не лишилось жодного цiлого будинку. Зв'язку там немае.

За те, що вижила Я та моi дiти, тiльки Богу треба дякувати. Нас вбивали в режимi 24/7. До вiйни була робота с зарплатою 8500грн. Зараз пенсiя - 2600 грн. та субсидiя на електрику 110 грн. ( газу ще нема). Пенсii вистачае на лiки та телефон. Якби був ноутбук, пiдробляла б в нетi (копiрайтер з досвiдом). А поки допомагаю людям ( голова вуличкому)..

Я до мангалу навiть заради шашлику ще нескоро пiдiйду). Боюсь у яму для насосноi станцii спускатись, де мене тримали пiд прицiлом 13 годин...