"Нас чуть не вбили з автомата"

Я – Аня. Мені майже 4 роки. Цей лист за мене писала мама.

До війни ми жили в Борисполі, а зараз живемо в Києві.

Мій біологічний тато загинув на війні 21 липня 2022 року. У мене є маленький братик, йому 7 місяців. Також у нас є собака Міа та киця Каштанка. У нас з'явився новий тато, який також військовий. Ми бачимось рідко, бо він захищає нашу Україну.

В перший день війни ми поїхали до бабусі, але там було дуже страшно. Ми спали в підвалі, а одного разу нас чуть не вбили з автомата. За один день до окупації села ми встигли виїхати.

Я мрію про те, щоб у мене було дуже багато конструктора Lego.

Я вірю, що війна скоро закінчиться, і ми зможемо повернутися додому. Ми знову будемо жити щасливо, мирно і дружно.

Я хочу, щоб всі діти в Україні могли жити в мирі і ніколи не знали, що таке війна.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/