Історії, які ви нам довірили
У мене двоє дітей. Сину вісім років, а дочці – п’ять. Ми приїхали з Маріуполя. Родом з Чернівців, мій чоловік військовий. У 2018 році ми переїхали жити у місто до моря, діти пішли до школи і садочка. Все було добре, поки не почалася війна.
24 лютого о п’ятій ранку ми почули вибухи. Я зателефонувала до чоловіка - він саме був на роботі - запитала, що робити. Він сказав, щоб я будила дітей, щоб ми збиралися в дорогу. Ми швидко склали все необхідне у валізи: документи, трохи речей, взяли собаку і кота, і вирушили в дорогу. Їхали ми до Чернівців три дні. Було страшно – почали бомбити з усіх боків. Не було де заправитися, не було де поїсти, бо всі заправки були порожні.
Дорогою ми бачили багато розбитих будинків і військової техніки. У мирний час такого не побачиш. Було страшно через невідомість того, що буде далі. У будь-який момент можна було загинути. Дуже хвилювалася за дітей.
Було складно прощатися з будинком, який ми придбали у Маріуполі і усвідомлювати, що все це відбувається у наш час. Нам просто пощастило вчасно звідти виїхати. Дякувати Богові, нічого з того, що довелося пережити маріупольцям, нас не зачепило.
Хотілося, щоб війна закінчилася якнайскоріше. Щоб не гинули люди і не хвилюватися щодня про бомбардування. Наше майбутнє почнеться після перемоги, тоді воно буде світлим. Війна забрала у нас мрії і майбутнє. Коли Маріуполь буде знову українським, плануємо повернутися туди, щоб його відбудовувати і сприяти процвітанню міста, допомагати людям.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
