"Нам довелося пережити жах: прильоти, свист "Градів" над головою"

Нас війна торкнулася ще у 2014 році. Ми жили у селі Пікузи під Маріуполем. Тоді нам довелося пережити прильоти, "Гради", які свистіли над головою, жах, крики сусідів. Ми бачили наших військових, які потрапили під обстріли. Хорошого було мало. Житла нашого немає. Ми тоді евакуювалися в Івано-Франківськ. 

Коли розпочалася повномасштабна війна, дякувати Богу, біля нас не прилетіло. Але були вибухи, почалася паніка. Всі кинулися телефонували рідним і близьким, які залишилися в Маріуполі. Не хотілося вірити, що це буде велика війна. 

Ми залишаємося в Україні. У нас немає бажання кудись евакуюватися. Ми маємо надію, що колись зможемо повернутися додому. Його фактично вже немає, але надія є. 

Найважче було усвідомити те, що маючи все, залишився без нічого, безхатьком. Мене шокувала черствість людей і байдужість влади. Нам навіть не намагалися допомогти. Це я говорю ще про 2014 рік. 

Наш батько довший час залишався в окупації. Поки житло було цілим, він там перебував, щоб його не розмародерили. Тепер має проблеми зі здоров'ям. Наше психічне здоров'я постраждало від пережитого, погіршився моральний стан. Намагаємося тримати себе в руках, як можемо.

З роботою ситуація погіршилася, але маю надію, що буде краще. 

Війна закінчиться тоді, коли ЗСУ зайдуть у Крим, заберуть повністю Донбас, коли росія виплатить репарації. Має бути тільки так. Сподіваюсь, що це буде скоро. Я вірю в ЗСУ і в нашу оборонну здатність. Майбутнє бачу у вільній незалежній Україні. Сподіваюсь, що ми зможемо жити в Україні і виховувати справжніх патріотів.