Історії, які ви нам довірили
Мені 55 років. Я жила в селі Велика Рибиця. Під час війни виїхала в село Кам'янське Сумської області. Зі мною поїхала донька з онуками і син, ще один син залишився вдома.
Коли я дізналася про початок війни, мені стало так погано, що довелося викликати швидку. Ми залишалися вдома до кінця весни.
Були обстріли, літали гелікоптери й літаки. Онуки дуже боялися. Ми ночували в погребі. Недоїдали й недосипали.
Виїхали на автобусі. У Камінському заселилися в пусту квартиру. Довелося купувати все необхідне. Ліки також купуємо власним коштом. Сільська рада допомагала продуктами. Місцеві жителі дали картоплі. Якось виживаємо. Підключили інтернет, щоб онуки мали змогу навчатися. Останнім часом часто вимикають світло, тому і з навчанням виникають перебої.
Коли закінчиться війна, будемо починати життя спочатку. Повернемося додому, відремонтуємо будинок, знайдемо роботу. Головне – вижити й мати здоров’я.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
