Юлія Ігорівна Бурик

«Найстрашніше – бачити сльози моїх дітей під час обстрілів»

На четвертий день війни біля мого будинку прилетіла ракета. Я з дітьми жила в підвалі. Не було газу, води та світла. Мене рятувала гуманітарна допомога. Це було дуже страшно.

Серед моїх знайомих є загиблі. З ними я збиралася виїжджати з міста, а потім дізналась, що вони загинули. Найстрашніше було бачити сльози моїх дітей під час обстрілів.

Виїжджати з Чернігова було небезпечно. Мій чоловік нас вивозив на власному автомобілі. Зараз ми живемо в Полтаві. Сподіваємось, що скоро повернемось додому.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/