«Найголовнішим для мене було нагодувати дітей, а сама я могла не їсти три дні»

Жителька Мелітопольського району декілька днів жила в окупації й намагалася врятувати своїх дітей від голоду

На момент вторгнення росіїа Україну я та мої діти знаходились у селищі міського типу Веселе Мелітопольського району. Вони приїхали сюди з Запоріжжя через хворобу бабусі за декілька днів до війни. А 24 лютого ми прокинулися через вибухи зі сторони Мелітополя. Коли вийшли на вулицю, побачили, як летять в ту сторону ракети.

Все наше життя перевернулося з ніг на голову.

Деякий час ми зовсім не виходили з будинку, оскільки окупанти залякували людей, стріляли, де заманеться, всюди поставили свої блокпости.

Ні зв‘язку, ні інтернету, ні медикаментів не було зовсім, не кажучи вже про харчі! Їли, що було, купити не мали змоги, бо гроші були на картці, а зняти їх не могли. Зв‘язку не було.

Підприємці продавали харчі за скажені гроші: сіль – 100 грн, туалетний папір – 40 гривень. Гуманітарна допомога… Так, вона була, але одразу все, що завозили, продавали по підприємцях.

Дякувати Богу, води не було всього три дні, як і електроенергії. Найголовнішим для мене було нагодувати дітей, а сама я могла не їсти три дні, може, більше. Їжі було дуже мало.

Зараз в нашій родині все добре, хотілося б, щоб скоріше наші воїни нас звільнили, щоб швидше настав День Перемоги! Я радію зараз кожному звільненому селу і чекаю ЗСУ в своєму рідному селищі. Мені дуже приємно зустрічати людей, які не продалися цим вбивцям, не беруть їхню «гуманітарку» та кошти.

Роботи я не маю. Я внутрішньо переміщена особа, тож отримую виплати від держави.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/