«Маємо надію, що нас звільнять і ми повернемося додому. Вдома завжди краще»

«Нас окупували та почалися обстріли. Стало складно перебувати на своїй території», – згадує Ольга Бабенко із Кам'янки. Каже, що коли село окупували, то зникла електрика та вода, закрилися крамниці. У селі працювала одна пекарня і людям доводилося годину-дві стояти в черзі за хлібом.

Жінка працювала у місцевій лікарні до 8 березня, коли до них приходили окупанти, то доводилося надавати допомогу під дулами автоматів. Багато людей почали виїжджати на підконтрольну територію та рашистів у селі стало втричі більше, ніж місцевих мешканців. Коли пішли чутки, що росіяни почали чіплятися та ґвалтувати жінок, то Ольга з дочкою, якій 18 років, вирішили виїхати з населеного пункту. Але у Кам'янці залишився її чоловік. Він не захотів залишати свій будинок та господарство.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/