"На жаль, і тут іноді прилітають ракети. Нам з братиком дуже страшно"

Я – Соня, мені 9 років. Я навчаюсь у 4 класі і ходжу на гурток спортивної гімнастики. Мені подобаються заняття, але деякі вправи даються мені важко через проблему з ногою. На щастя, до мене регулярно приходить лікар, який робить масаж та показує вправи для покращення стану моєї ноги. У мене є молодший братик Максим, йому два роки. Він дуже смішний та кумедний, з рудим волоссям. Також у мене є мама Люда та тато Женя. Ми всі з Харкова, але через війну переїхали до селища.

На жаль, і тут іноді прилітають ракети. Нам з братиком дуже страшно, але ми з мамою намагаємося його заспокоїти, кажучи, що це просто грім. Він лякається навіть коли в під'їзді хтось грюкне дверима, одразу хниче і біжить до мами.

Я вже з нетерпінням чекаю дня, коли ми знову будемо наряжати ялинку та відкривати подарунки на свято. А ще мені дуже хочеться більше снігу, щоб кататися на льодянці. Нещодавно ми з братом каталися на невеликій гірці біля АТБ, яка стоїть біля поля.

Іноді мені стає дуже страшно і шкода, що війна трапилась в нашій країні. Через це ми майже нікуди не їздимо. А найбільше я засмучена через те, що немає можливості поїхати на море. Я дуже за ним сумую.

Я мрію про те, щоб війна якнайшвидше закінчилась і ми всі поїхали на море.