«На один із магазинів, біля якого стояла черга, росіяни скинули бомбу»

Ми з чоловіком родом із Полтави. Останні 15 років жили в Чернігові, бо чоловіка запросили туди на роботу. У травні приїхали в Полтаву на похорони чоловікового батька. Плануємо залишитися назовсім. Ми маємо тут власний будинок.

24 лютого прокинулися від гулу літаків і страшенно злякалися. Потім були обстріли. По воду ходили до гідрокранів. Біля них стояли черги.

Дорогою по воду я минала дев’ятиповерховий будинок. Він був чорний і без вікон, тільки фіранки колихалися від вітру. Це нагадувало кадр із фільму жахів.

Кілька разів ховалися у сховищі. Одного разу неподалік від мене впав снаряд. На щастя, все обійшлося лише порваним пальто.

Магазини працювали. Продукти були, але їсти взагалі не хотілося. На один із магазинів, біля якого стояла черга, росіяни скинули бомбу. Я якраз збиралася йти до тієї крамниці по хліб. Після цього чотири дні боялася виходити з дому.

Я хочу, щоб уже влітку війни не було. Щоб можна було спокійно працювати. Хочеться з’їздити в Чернігів. І на море хочу. А ще хочу, щоб людям було куди повертатися.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/