Ольга Євгеніївна

«На очах у нас загинув підліток, його посекло осколками, він бився в конвульсіях, і йому вже було не допомогти»

Ми прожили в окупації два місяці, під вибухами. Найстрашніше були авіаудари, коли розумієш, що врятує тільки диво. Ми виживали, як могли. Ходили по воду до кринички, кожен день у нас починався з пошуків продуктів харчування. Але ми вижили, і виїхали. Ми поїхали до Івано-Франковської області, пожили там трохи у знайомих, потім до Волинської області. Роботи не змогла найти, тому ми з сином вирішили переїхати у Дніпро, де з роботою ситуація легша. Тут і залишились.

Щокували авіаудари. Та коли ми ходили по продукти, шукали їжу, були прильоти, і на очах у нас загинув підліток, його просто посекло всього осколками, він бився в конвульсіях, і йому вже було не допомогти. У нас з кінця лютого перестали працювати всі магазини, аптеки. І ми вимушені самі йти й шукати.

Дитина була свідком обстрілів у Маріуполі. Коли на очах гинули люди, трупи складали у бесідку біля дому, коли в сусіднім дворі прилетіло, і розірвало двох підлітків.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/