«На дорозі були дуже великі пробки, люди просто йшли пішки»

Мені 20 років, я студентка Харківського медичного університету, займаюсь зараз дистанційно.

24 лютого ми мали йти на пари. Ввечері в гуртожитку готувалися, збирали сумки на заняття. Ранок почався з криків, що почалася війна. Ми чули, як працювала артилерія в нашу сторону, був просто хаос. Чи можна виїхати з міста, ще ніхто не знав. 

Я почала збирати речі, ноутбук, кошти, намагалася викликати таксі, але ніхто не їздив. Місто просто стояло, метро не працювало. Майже півтори години я чекала на таксі. Вартість була шалена. Але виходу не було - мені потрібно було виїхати хоча б на виїзд з міста в сторону Полтавської області. Часу в мене це зайняло п’ять годин: були дуже великі пробки, люди просто йшли пішки. 

З Кременчука за мною приїхав дідусь - він мене забрав, і близько шести годин ми їхали додому, в Кременчук. Наразі я тут і знаходжусь.

На спочатку війни в магазинах був дефіцит. Але не можу сказати, що для мене це було критично. Мені просто пощастило, що я виїхала в перший день війни.

Під час війни я не бачу майбутнього - в мене навіть немає ніяких думок чи планів на майбутнє. Зараз думаю, як прожити цей день, а наперед не думаю, тому що 24 лютого показало, як все може змінитися за одну хвилину, одну ніч.