Наталя Олександрівна жила з мамою та донькою, працювала на заводі. Коли в життя увірвалася війна, мама вмовила її та дитину виїхати до Запоріжжя. Жінка згадує постійні безсонні ночі під час обстрілів, як у двір прилітали вогняні уламки, а люди жили в очікуванні, що наступної секунди може статися, що завгодно. З болем розповідає, що зараз проїзд додому закритий, і вона не може ні поїхати до мами, ні передати їй продукти чи ліки.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.