«Моя сім’я зазнала великих матеріальних і психологічних труднощів»

Життя Миколи з Бахмута вкрай непросте. Спочатку він потрапив в автокатастрофу, внаслідок якої суттєво постраждав. Потім почалася війна, яка змусила його виїжджати з рідного міста, шукати нове житло.

Мене звати Микола Вікторович. Мені 34 роки. До початку війни жив у місті Бахмут Донецької області. Я одружений, маю турботливу дружину та п’ятирічного синочка, якого ми всиновили, коли він був ще маленьким. До війни я працював електрослюсарем вахтовим методом. Щоб прогодувати своїх рідних, вимушений був залишати їх на тривалий час.

Я маю інвалідність другої групи – у мене проблеми з опорно-руховим апаратом, пересуваюсь на милицях. 13 лютого 2022 року потрапив в автомобільну катастрофу. Дякувати Богу, залишився живим. Була і реанімація, і дві складні операції.

Для нашої родини моя аварія стала справжнім ударом, як і вторгнення ворогів. Я дуже хвилювався за своїх рідних, боявся залишати їх самих, бо поряд нікого немає у незнайомому місті. Моя сім'я зазнала великих матеріальних і психологічних труднощів.

Коли я пройшов довгий шлях реабілітації, ми повернулись додому в наше місто Бахмут, яке в той час ще процвітало.

Зараз ми переселенці, живемо у селі Пекарі Канівського району Черкаської області. Мені складно пересуватися, оскільки досі ходжу на милицях, бо кістки тазу та стегна погано зростаються. На новому місці адаптуватися було важко, як матеріально, так і психологічно. Ми винаймаємо будинок, оплачуємо комунальні послуги з виплат для переселенців. 

Гуманітарну допомогу отримували – один пакет на сім'ю, а не на кожного члена родини, – але дякуємо і за це. Та якщо в родині, як у нас, є дитина і людина з інвалідністю, то гуманітарної допомоги та виплат ВПО вкрай не вистачає. Моя сім’я дуже потребує додаткової допомоги у скрутний для нас час. Я бажаю всім нам здоров'я та миру!