"Моя сестра з дитиною залишилися, і її син, мій племінник, загинув під обстрілом"

Мене звати Олена. Я була вдома в Харкові, на лікарняному з дитиною, коли раптово ми почули страшні вибухи. Потім гриміли гради, але ми все одно вирушили до лікаря, а потім в метро, щоб ховатися. Було дуже страшно. У магазинах та аптеках були великі черги, і ніхто не розумів, що відбувається.

Дуже важко було вирішити, куди їхати, якщо взагалі виїжджати. Коли почали бомбити літаки, ми завантажилися у машину і поїхали, просто щоб втекти кудись. Але моя сестра з дитиною залишилися, і її син, мій племінник, загинув під обстрілом. А дівчинка, моя племінниця, отримала серйозні травми. Ця страшна подія дуже сильно вплинула на нас.

Ми отримували допомогу скрізь, де ми були: у Дніпрі, Рахові, зараз у Хмельницькому. Гуманітарна допомога, речі, продукти, гігієна - все це дуже нам допомогло.

Ми живемо як переселенці. Старша дочка спочатку переїхала до Чехії, потім в інше місто в Україні. Ми знімаємо дуже погану квартиру, з умовами, набагато гіршими, ніж наше колишнє житло.

Коли ми виїжджали, доїхавши до Дніпра, там жінки носили та роздавали пиріжки, їжу. Це дуже зворушило. Дніпряни, яких ми майже не знали, надали нам безкоштовне житло. Також дуже зворушив прийом у Перемишлі, як допомагали поляки.

Моя робота – на держслужбі. Я живу на два міста і їзджу на роботу, а дитина в іншому місті з татом, вона навчається. Я вимушена так їздити туди-сюди. Хотіла би змінити роботу на онлайн-професію.

В мене лишилась цікава річ: справка від лікаря для школи, яку я взяла 24.02.22, що дитина хворіла, і ще дали звільнення від фізкультури на два тижні. Все це відбувалося, коли гриміли гради, лікар налякана вибігала з поліклініки, а ми цю справку брали.