"Моя найзаповітніша мрія – бачити свою землю вільною, щоб в ній жили щасливі люди"

Метьолкіна Станіслава

2 курс, Фаховий коледж НФаУ
Вчителька, що надихнула на написання – Бондаренко Олена Вікторівна

Моя Україна майбутнього

Мир – це поняття, яке має глибоке та широке значення і яке кожен уявляє по-своєму. Що для мене є цей мир? Це не тільки спокій у небі та відсутність тривог, а й змога прогулятися освітленими вулицями під нічними небом, усіяним зорями; насолода від яскравого феєрверк – шоу в небі під час улюблених свят; відпочинок у бабусі в селі, смачна полуниця та малина з її саду.

Бажання повернутись в свою країну - Україну, зайти до своєї квартири, взяти до рук свої речі, побачити та поговорити зі своїми рідними і друзями, а, може, й попрощатися з кимось навіки. Мир – нормальний стан людини, коли вона живе, розвивається, досягає поставленої мети, шукає гармонійного та щасливого життя, а також вирішує конфлікти без насильства.

На сьогоднішній день моя найзаповітніша мрія – бачити свою землю вільною, щоб в ній жили щасливі люди. Фантазія також малює якісь казкові високотехнічні винаходи та людей-роботів, але подивимося реально: важливим моментом в завтрашньому України є її культурний розвиток.

Тому вже зараз у свідомості українців укорінюється символ сильної та сміливої людини, яка готова зі зброєю в руках стати на захист свободи держави, віддати за неї життя. Українські митці змальовують образ нашої країни, яка є краєм світлих і талановитих людей, які шанують минуле і сміливо йдуть у майбутнє.

Ніхто не знає, наскільки близько перемога нашої держави, але точно знаю, що вона з кожним днем наближається. Що я зроблю після цього тріумфу? Мені здається, в перші хвилини від такої новини з’явиться відчуття невіри в те, що це відбувається насправді і що все це не сон. Обов’язково після перемоги одягну святкову сукню і відвідаю місця свого дитинства, прогуляюсь вуличками свого міста, зайду до рідних, друзів, а також поклонюся могилам тих, хто поклав життя заради цього радісного і водночас сумного моменту. Я думаю, що всі хочуть зробити те, що не встигли до війни: навчитись малювати, кататися на роликах, подарувати маленькій сестричці великого іграшкового ведмедика, поплисти з друзями на байдарках по річці Сіверський Донець, допомогти сусідкам висаджувати квіти у дворі і багато – багато інших цікавих та корисних дій.

Знаю, що всі мріють про перемогу і про прекрасне майбутнє нашої країни, бо Україна живе в наших серцях і думках назавжди.

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.( Л. Костенко)