У перший день війни я переїхала до своєї сестри, бо вона жила на першому поверсі багатоповерхівки. Ми хотіли бути всі разом.
Інколи, щоб забрати їжу з власної квартири, я бігала під обстрілами додому. Одного разу прийшла, а будинок вже палав. Втім, мене це не зупинило. Я зайшла в свою квартиру. Вона уже не горіла, але була закопчена. Я забрала звідти все, що змогла.
Коли у нас закінчилась їжа, ми вирішили виїжджати. Одну ніч ми переночували у бомбосховищі, а наступного дня виїхали. Ми доїхали до Володарського. Згодом я дісталася Одеси.
Я дуже чекаю на перемогу. Наше суспільство повинно в це вірити, і тоді настануть зміни.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.