«Моя квартира вціліла, але її пограбували окупанти»

Наталія Дмитрівна – жителька Маріуполя, але у день, коли почалася війна, вона знаходилася в Єревані. У Маріуполі до середини березня залишалися її батьки і син. Їхнє житло постраждало, вони переховувалися у підвалі театру. Квартира Наталії Дмитрівни вціліла, однак окупанти винесли з неї всі цінні речі 

Мені 44 роки. Я з Маріуполя, але коли почалася війна, мене не було вдома. У місті знаходилися мої батьки, брат з невісткою та їхні діти. 

Так склалося, що напередодні війни я полетіла в Єреван. 24 лютого мені зателефонував син і сказав, що почалася війна. Він лікар, жив у Києві, але у той момент був у справах в Чернігові. Він п'ять годин йшов пішки, а потім його підвезли до Києва. Там він ховався від вибухів у метро. Згодом разом з клінікою евакуювався у Львів. Зараз вже знову знаходиться в Києві.

Чоловік мій в цей час був у Дніпрі. Він разом з нашим міським головою організовував гуманітарний конвой, їздив у Бердянськ. Намагався прорватися у Маріуполь, але не вдалося. Батьки з братом вибралися самостійно. Доїхали спочатку до Бердянська, а потім – до Чернівців. Звідти приїхали до Києва. 

Я не могла спокійно залишатися в Єревані. Багато хто говорив, що ми самі винні і нам потрібно здатися. Я навіть не вулицю не виходила, бо не могла це чути. Мені зателефонувала подруга з Афін і запросила до себе. Я полетіла до неї, а через деякий час повернулася в Україну. Зараз ми всією сім’єю знаходимося в Києві. Діти ходять до школи. Брат у Маріуполі обіймав керівну посаду на м’ясокомбінаті. Йому запропонували аналогічну роботу в Києві. Батьки – пенсіонери. Мати невістки також з нами, бо її будинок у Маріуполі зруйновано. 

Моя квартира вціліла, але її пограбували окупанти. На вхідних дверях висіла табличка «Об’єкт знаходиться під охороною», на ній був зображений синьо-жовтий прапор і козак. Сусідка розповідала, що російським військовим це не сподобалось, і вони вирубали двері. У мене була дуже гарна квартира. Коли вони зайшли, то були шоковані. Винесли всі гаджети, побутову техніку, закордонний паспорт чоловіка і навіть печатку моєї громадської організації забрали. Навіть не знаю, навіщо вона їм знадобилася. Розбили вікно, зрізали жалюзі. У чоловіка була база, де стояли наші автомобілі, - там теж все пограбували. 

Я вірю в нашу перемогу. Тільки так – по-іншому не може бути. Налаштовуюсь на те, що навесні ми будемо вдома, в українському Маріуполі.