«Моторошно було ходити вулицями після обстрілів»

Марина не впізнавала рідний Маріуполь: зруйновані будинки, загиблі прямо посеред вулиці люди. Ще гірше було від того, що не було зв’язку і не зрозуміло було, що в цей самий час відбувається в Україні… 

Мені 19 років, я з Маріуполя, студентка третього курсу художньої академії. Зараз живу в Києві.

24 лютого я була вдома, мені подруга зателефонувала і сказала, що почалась війна. Весь день я просиділа з телефоном, гортаючи новини.

Найважчим для мене було незнання - що відбувається в країні. Коли була блокада Маріуполя, не було зв’язку, і це було найгірше. Не було світла, води, газу. Їжа була тільки та, що залишалась вдома. Вода йшла в хід вся, що була в наявності: з батарей, бойлерів - з усього.

Я виїхала з Маріуполя 21 березня. Ми поїхали з сім’єю в Мелекіно, зв’язалися з рідними, дізналися, що можна виїжджати на машині. У нас була ціла машина, тож ми зібрали речі і виїхали. На той час вже були російські блокпости. У нас перевіряли речі, документи, але ми виїхали. Я вивезла свою собаку. Дорогою вона була спокійна: мабуть, не розуміла, що відбувається.

Їхала я в Київ, тому що в Маріуполі навчалась саме у філіалі Київської академії. Тепер філіалу вже немає, тому я навчаюсь в Києві.

Я навчилася долати стрес. Були, звісно, спогади, які не давали спокою, але з початком навчання я могла відволікатися. Сподіваюсь, що моє майбутнє буде в Україні і без війни, сподіваюсь стати нормальним художником.