Історії, які ви нам довірили
Етнічна вірменка, яка любить Україну всією душею, вимушена була знову бігти з-під обстрілів, як колись її батьки у далекому 1988-му
Я б ніколи не могла повірити, що у наші часи нас зможе настигнути таке лихо. Це було дуже страшно, коли все місто прокинулося від страшних вибухів. І усі почули це жахливе слово «війна».
Я народилася у Баку, мої батьки разом зі мною, маленькою дитиною, бігли звідти від війни, яка почалася у 1988 році. Ми приїхали в чудову країну – Україну. Вона стала нашою другою Батьківщиною. Я хоч і вірменка, але дуже люблю Україну, люблю своє місто-герой Миколаїв.
До квітня ми з родиною знаходилися у Миколаєві. Було дуже страшно: ми постійно чули сильні вибухи і бачили ракети, які пролітали над будинками мирного населення. Ми боялися виходити на вулицю, але інколи доводилось бігти в магазин, щоб купити продукти.
Нажаль, у нашому місті було пошкоджене водопостачання. Це стало тяжким випробуванням для всіх містян, але особливо - для жінок. Оскільки я проживала з мамою і тіткою, ми були вимушені були покинути домівку і поїхати в інше місто, бо морально це - страшне випробування.
Ми переїхали до Одеси. Тут дуже добре ставляться до переселенців. Ми отримували і продовжуємо отримувати гуманітарну допомогу. Це дуже важливо для малозабезпеченого населення.
Я вірю в нашу перемогу! Все буде добре і все буде Україна!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
