«Мого чоловіка паралізувало - в разі небезпеки я не зможу його врятувати»

Я з Дніпра. Тут народилася. Ми нікуди не виїжджали. Дочка із зятем допомагають фронту. Ми з чоловіком на пенсії.

Перша емоція, коли розпочалася війна, – це страх за дітей. Стежили за подіями по телевізору, хвилювалися за людей. Молимося за наших бійців, які на передовій, щоб вони залишилися живими і повернулися додому. Жодного разу я не ховалася у бомбосховище. Не бачу у цьому сенсу.

Фонд Ріната Ахметова нам давно допомагає. Дякуємо вам, що нас підтримуєте.

У мене негативне ставлення до росії. Стільки ми жили разом, і все було добре. Тепер вони влаштували таку бійню. Негідники. Їх покарають за всі вбивства, за всі людські страждання.

Мого чоловіка паралізувало. За ним потрібно доглядати. А у нас - бомбардування. Якщо якась небезпека, то я його навіть і не заховаю. Страшно звичайно. Але ми чекаємо на перемогу.

Діти працюють на армію. Наш народ згуртувався, всі допомагають один одному. Наші хлопці на фронті нас обороняють. Дай їм Бог здоров'я.

Хочеться, щоб швидше закінчилась війна. Дуже хочемо, щоб ми перемогли пошвидше. Після перемоги я напевно буду танцювати на радощах. Будемо жити.