"Мені здавалося що я сплю і мені сняться жахи"

Вельган Лідія Миколаївна, 17 років, студент 3 курсу Політехнічного Фахового Коледжу Криворізького Національного Університету, м. Кривий ріг

Вчителька, що надихнула на написання есе -Бондаренко Людмила Миколаївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Переконана що війна залишила рану в кожному серці. З ранку 24 лютого коли я почула по новинам що почалася війна, я не могла повірити. Мені здавалося що я сплю і мені сняться жахи. Але зателефонувала тітка із Києва і сказала, що вони вже декілька годин проводять в метро під обстрілами. Я зрозуміла. Що це, на жаль, не сон.

Відчуття болю та страху наповнили мої груди. Ще декілька днів я була в великому шоці та плакала від страху та переживання за рідних. В цей день ми зрозуміли що життя не буде колишнім. Моє життя змінилося дуже сильно, не те щоб я переїхала до іншої країни. Чи за залишилася сиротою, адже весь цей час я не живу, а просто існую, дуже боляче за людей які загинули. Так я продовжую вчитися та розвиватися, але хочеться щоб війна скоріше закінчилася та Україна перемогла.

Мене найбільше приголомшило с початку війни, що наш народ такий дружній, та що готовий віддати життя за батьківщину. Здивувало ще якою треба бути людиною щоб вбивати людей та дітей, навіть тварини мають душу та співчуття.

Для мене мир це життя без війни, коли всі щасливі та добрі. Хочеться щоб кожна людина жила та кохала лише в мирі та злагоді.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/