Історії, які ви нам довірили
Клочков Владислав, 15 років, учень 10-Б класу НВК №33, місто Дніпро
Вчитель, що надихнув на написання есе: Зоц Ірина Олександрівна
Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"
24 лютого 2022 року…
Ніколи не забуду цю дату. Це дата, яка змінила життя мільйонів українців. Близько п’ятої ранку я прокинувся від того, що моїй мамі зателефонувала її подружка. Я не чув, про що вони там говорили, але після їхньої розмови мама прийшла в мою кімнату і сказала: «Синку, прокидайся, сьогодні ти їдеш до бабусі, бо почалася повномасштабна війна!»
Я спочатку нічого не розумів, яка війна? Все, що я пам'ятаю, як ми швидко збиралися, забрали двох моїх котів і тато відвіз мене до бабусі в сусіднє село - там було безпечніше. Але моїм батькам потрібно було йти на роботу, і тому після того, як тато відвіз мене до бабусі, вони повернулися додому.
У цей день я нічого не відчував, тільки страх...
Було страшно від того, що буде далі. Я вчився на той момент дистанційно у своїй рідній школі. Заняття відмінили, а згодом нам оголосили двотижневі канікули. Цілий день я читав новини і бачив, як російська армія обстрілювала міста України. Я не міг усвідомити, що почалася війна. Цей день виявився дуже важким як морально, так і фізично. Я і моя родина вірили в краще, але, на жаль, це був лише початок…
Лише через декілька днів, я почав усвідомлювати, що почалася велика війна. За декілька тижнів територію Луганської області було окуповано. Найбільше мене приголомшило те, що Росія вторглася на територію нашої країни неочікувано, руйнуючи міста та села...
Татові довелося змінити місце роботи, у зв'язку з окупацією території. Тому у березні він виїхав у Дніпро. Так як наша територія була окупована, а я хотів закінчити 9-ий клас з українським атестатом, мені довелося зареєструватися в українській школі у Дніпрі, а документи з моєї старої школи довелося забрати.
Щодня я телефонував своїм рідним, які проживали на території України, щоб дізнатися, як у них справи і чи все у них добре. Це були дуже важкі часи, як для мене, так і для моїх рідних та близьких.
Було важко навчатися дистанційно, адже дуже часто пропадав інтернет, але вчителі відносилися до мене з повагою і розумінням, і я був вдячний їм за це.
Згодом переді мною і моєю мамою постало питання виїзду на територію України у місто Дніпро до тата, адже я прагнув закінчити старшу школу. На жаль, ми не змогли забрати наших домашніх улюбленців. Нам довелося їхати у Дніпро через чотири країни ЄС, включаючи росію, Латвію, Литву, Польщу. Побачили багато красивих місць Європи - це була моя перша подорож країнами Європи. Навіть уявити собі не можна, які ми були щасливі, побачивши на кордоні з Україною наш прапор. Ці моменти я ніколи не забуду.
Зараз я живу і навчаюся у місті Дніпро. Мені дуже подобається це місто, адже воно має безліч гарних і цікавих місць.Щодня підтримую зв'язок зі своїми бабусею та дідусем, тіткою та дядьком, які, на жаль, залишилися на окупованій території.
Мир для мене – це коли ти не боїшся лягати спати, коли всі у безпеці!
Я вірю в те, що коли ми повернемося на нашу рідну землю, ми побачимо, як майорить блакитно-жовтий прапор!
Я вірю в те, що війна скоро закінчиться і ми обов'язково переможемо! Україна вже перемагає!
Слава Україні!
Героям Слава!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
