«Мій син дуже лякався чоловіків з автоматами»

Я була вдома, спала. О шостій ранку мене розбудив чоловік і сказав: «Ти тільки не хвилюйся. Почалася війна».    

Поруч з моїм містом на початку війни велися активні бойові дії, деякі навколишні села були під окупацією. Я працюю в критичній інфраструктурі, тому щоденно мала йти на роботу під звуки канонад. Моя мама й дитина залишалися вдома, вони багато часу знаходилися в погребі. Було дуже страшно.

Я йшла на роботу, проходила блокпости, й на очі наверталися сльози від навколишньої обстановки. Моя дитина дуже лякалася дядей з автоматами. І мені самій було не по собі бачити озброєних людей. Я пояснювала, що це наші захисники, наші герої.

Мій син хворіє, і я з ним постійно маю їздити до нашого лікуючого лікаря-невролога в інше місто. Територіально це далеко від нашого дому. Тому, коли була комендантська година більш сувора і затори на дорогах, я боялася не встигнути на прийом, бо стан дитини вимагає постійного нагляду і корекції.             

Багато моїх знайомих втратили роботу. У мене робота є. Я працюю в міськводоканалі. Зараз всім непросто. Вірю, що скоро все зміниться на краще. Планую влаштуватися ще на одну роботу, якщо стан здоров'я дитини буде стабільним.   

Я постійно бачу навколо те, що нагадує про найстрашніші моменти війни - зруйновані мости, заплакані й перелякані люди, військові зі зброєю на вулицях міста.