«Мій батько в моєму серці назавжди залишається героєм»

Лист моєї доньки

Я Аріна, мені 12 років, хочу розповісти Вам про своє горе. В мене загинув тато 12 березня. Він не звичайно загинув, загинув врятувавши мене, мого молодшого брата та ще двох дітей. В перший день війни я поїхала до бабусі на Херсонщину з рідним братиком, двоюрідною сестрою і братом. Потім там ставало дуже небезпечно. Ми постійно знаходились в підвалі, їсти було нічого. Життя ставало страшним і чорним. По селу ходили чутки про ґвалтування і викрадання дітей. Я дуже боялася за своє і своїх рідних життя, бо самому старшому брату 13 років. Життя зупинилось. Ми чули і бачили, як російські воїни вбивали своїх поранених. Стало страшно за життя, що воно зупиниться і я не побачу більше своїх батьків. Я зателефонувала татові і благала забрати нас додому, і наш тато вирішив нас забрати.
11 березня тато приїхав до нас, ми всі були такі раді. А на наступний день ми вирушили додому з батьком: четверо дітей і наша улюблена собака Глаша. Нам ще трішечки треба було доїхати до Миколаєва, і тут в нас почали стріляти російські воїни. Я побачила свого брата повністю в крові, також брата та сестру і маленьку собачку, яку ми всі дуже любили. Вона захистила другого брата від загибелі, а сама загинула. А потім нас витягнули з автомобіля і наказали бігти в якісь неглибокі окопи. Вони почали на нас кричати, ображати матами, а батько заснув за рулем. Потім я зрозуміла, що він помирає, так як все було у крові. Я дуже була наляканою, але змогла зібрати докупи братів та сестру. Мені дуже боляче це згадувати. Мій тато був незвичайний, він нас дуже всіх любив. Я йому колись намалювала малюнок, він дуже його беріг і завжди носив його при собі. Я вважала, що він його буде завжди оберігати. Але цього не сталося і мені дуже від цього погано, що не змогла вберегти тата. З того часу почуття провини мене не покидає. Я не знаю, як з цим жити. Мій батько в моєму серці назавжди залишається героєм.