Наталія Полякова

"Ми живемо в стані постійного страху"

У Нікополі на Дніпропетровщині облаштовують безпечні простори для дітей. Вони діють у підвалах шкіл, у бомбосховищах. Це – з міркувань безпеки, адже місто з липня 2022 року - під постійними артобстрілами, а віднедавна чи не щодня витримує ще й удари дронами-камікадзе. За чотири кілометри, на лівому березі Каховського водосховища, стоять російські окупаційні війська.

У таких умовах усі дитсадки й школи працюють дистанційно. І все ж у Нікополі залишається понад 7 тисяч дітей, яким ппотрібні надійні локації для позакласних занять, зустрічей з педагогами та психологами, спілкування одного з одним.

Як працюють дитячі безпечні простори, де ще їх планують облаштувати та чи змінила ментально війна учнів та вчителів – у репортажі Радіо Свобода з Нікополя і району.

Підвал одного з ліцеїв Нікополя до початку повномасштабної війни був приміщенням, непридатним для перебування людей. Земляна підлога, купи глини, захаращеність і вологість. Влітку минулого року тут облаштували під укриття, а в жовтні відкрили безпечний простір для дітей «Чарівна парасолька».

Підвал школи до облаштування

Доброчинники допомогли з меблями, інвентарем, іграми, іграшками, матеріалами для творчості. Тепер тут проводять позакласні заходи: майстер-класи з малювання та рукоділля, спортивні руханки, групові та індивідуальні психологічні консультації тощо.

Безпечний простір для дітей, облаштований у підвалі

Неодмінна умова – діти мають приходити сюди разом з батьками і лише тоді, коли дозволяє безпекова ситуація в місті.

Безпечний простір для дітей, Нікополь Дніпропетровської області, лютий 2024 року

Директорка ліцею Наталія Полякова розказує: на кожен захід стараються збирати не більш ніж по 20 дітей. Загалом простір відвідує близько пів тисячі хлопчиків та дівчаток: як учнів ліцею, які залишилися в місті, так і дітей з прилеглих районів.

"Очі в очі – це одне, а спілкування через екран гаджета – зовсім інше", - Наталія Полякова.

Спілкування – це те, чого найбільше зараз не вистачає дорослим і малим.

«Діти розучуються спілкуватися. Вони приходять сюди – одне на одного дивляться, бо місяцями одне одного не бачать. І в нас, вчителів, немає персонального, емоційного контакту з ними. Очі в очі – це одне, а спілкування через екран гаджета – зовсім інше. Тому й діти, і батьки дуже раді, що є така можливість, – збиратися тут. Вони розуміють: хоч і війна, але життя продовжується, і можна мати позитивні емоції. І нам вже одного приміщення замало – ми хочемо облаштувати ще одну таку ж кімнату, ще 40 квадратних метрів», – розповідає Полякова.

Заняття у просторі

Жити під майже щоденними обстрілами, зізнається Наталія, страшно. У її багатоповерхівку росіяни вже двічі влучали дронами. Був «приліт» і поблизу навчального закладу – навесні 2023-го. Тоді осколками повибивало вікна.

«Ми живемо в стані постійного страху. «Розкладу» обстрілів нема. Я сама – буває, серце в грудях стискається від страху. Лягаю спати після першої години ночі, коли вороги відстріляються. Вони можуть стріляти щоночі: то о дев’ятій, то об одинадцятій, то о першій. Але немає вибору: працюю, бо я потрібна тут. У мене тут родина, дитина, онук - як я їх кину? І робота. Хтось має залишатися», – каже Наталія Полякова.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/